Розділ «Мертві авта»

Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,

червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини,

і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда,

що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини.

Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать

і крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають,

і мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа

бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають.

Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих,

колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві.

Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рута

й нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви.

Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають,

з-під площ, з-під трав.

Метрополю,

долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт!

5 листопада 1935