Розділ «Над Кодацьким порогом»

Запалали вогнем у Дунайських гирлах Килiя й Смаїлiв, а бiля Днiстровського лиману – Бiлгород. Забрали скрiзь козаки велику здобич i визволили ще кiлька тисяч невольникiв.

По дунайських городах мiж невольниками знайшлися не самi тiльки українцi, а ще волохи, угорцi, поляки й нiмцi. Всiх їх Сулима набрав на турецькi, рибальськi човни i прилучив до вiйськових чайок.

З Дунаю козаки без перешкод вернулися повз Очакiв до Великого лиману, а далi увiйшли й у рiдний Днiпро, оздоблений зеленими плавнями. II

Поки Сулима ходив з низовими запорозькими козаками у Чорне море, Кодацька, фортеця була вибудувана, i коронний польський гетьман Конецпольський, запеклий ворог козацької волi, прибув у Кодак з польськими панами й вiйськом i справив у новiй фортецiї бучний бенкет, а пiсля бенкету прикликав до себе старшину покiрних йому реестревих козакiв i повiв її разом з польськими панами оглядати замчище, глузливо похваляючись козакам у вiчi, що тепер, мовляв, козацькiй сваволi прийшов край.

I справдi, француз Боплан приклав тут всього свого досвiду, щоб зробити Кодак непоборимою фортецiею: глибокi, як провалля, були круг Кодаку рiвчаки; мов добрi скирти, були за рiвчаками вали, а по тих валах ще була висока, дубова засiка з вiкнами й дiрками задля гармат та рушниць. Брама у Кодаку була тiльки одна i та дуже мiцна, залiзом кована, а обабiч брами стояли двi башти, збитi з мiцних дубових кряжiв. Зi сходу й з пiвдня фортецiя захищалася кручами Днiпра, з пiвночi – глибоким байраком, з заходу ж був рiвний степ, що на ньому можна було далеко бачити ворогiв, i з цього боку фортецiя мала найглибшi рiвчаки, найвищi вали i найбiльше по стiнах гармат.

Слiдкуючи за Конецпольським, козацька старшина похмуро поглядала на мiцну, необориму будiвлю та на великi гармати фортецiї, пригадуючи славнi часи Самiйла Кiшки та Сагайдачного, за яких поляки не насмiли б збудувати на козацькiй землi фортецiю, козакам на безголов’я. Тiлько сотник Богдан Хмельницький. оглядаючи замок, не засмутився з похвальби Конецпольськасо, а навiть засмiявся.

– Ти чому смiешся? – здивовано й гнiвно спитав Конецпольський.

– Тому, ясновельможний гетьмане,одповiв Хмельницький,що, на мою думку, все, що людина може збудувати, людина може й зруйнувати!

Конецпольський зрозумiв, що Хмельницький глузує з його похвальби, i, розлютований, хотiв покарати за те козацького сотника, i, тiльки зваживши на заступництво Боплана, скоро вгамувався.

Не минуло пiсля бенкету Конецпольського у Кодаку кiлькох мiсяцiв, як Сiча Запорозька шумiла й хвилювалася, мов розбурхане море... То повернувся до Сiчi з своїм вiйськом Сулима i взявся тепер здiйснювати своє давнє бажання: зруйнувати Кодак i йти вiйною на полякiв.

– Неправда панує на Українi! – говорив на радi кошовий.Реєстрових козакiв все зменшують, та й тих пани за гайдукiв собi мають i примушують допомагати їм ваших братiв у ярмо запрягати. Нас, запорожцiв, не визнають за козакiв i, як тiльки хто пiде з Сiчi на Україну, зараз того пани собi в пiдданцi беруть. Церкви православиi на унiатськi повертають i до унiї людей наших утисками примушують. Та ще мало полякам i тiєї неправди, так намислили вони винищити нас, запорозьких козакiв, i для того збудували на нашiй одвiчнiй землi, над Кодацьким порогом, велике замчище, i як тiльки Днiпром пливуть до нас з України люди, вони перепиняють їх бiля порога й калiчать, а часом прямо потопляють човни з людьми, стрiляючи з гармат. Чи не час нам, пани брати, нагадати полякам, що козаки вмiють не тiльки обороняти їх, але й за честь i права свої стати?

Сiчовий майдан загомонiв i захвилювався... Гомiн щодалi бiльшав, перекочувався од кракю до краю майдану, мов грiм, i нарештi склався у голоснi вигуки:

– Веди нас, батьку! .Покажемо ляхам, що-й ми маємо шаблi. Вiддячимо за всi їхнiї кривди!

– Гетьманом нехай буде Сулима, як був Сагайдачний!

Скоро вся рада, як один чоловiк, гукала:

– Гетьманом, гетьманом Сулиму!

Тi голоснi вигуки розлягалися понад Днiпром i навiть у зеленiй плавнi одбилися луною:

– Гетьманом, гетьманом Сулиму!

Сулима спершу одмовлявся, а далi кланявся товариству, дякував i того ж дня оповiстив похiд на Україну.

Через два тижнi нововбраний гетьман повiв Запорозьке вiйсько до Кодака. Бурляй з тисячею козакiв плив Днiпром, а Сулима з двома тисячами йшов степом до того мiсця, де рiчка Сура впала у Днiпро. Там обидва вiйська сполучилися, i Сулима, лишивши козакiв у дiбровi, сам з курiнними отаманами пiшов оглядати Кодак. З Гострої Могили вiн уже добре розгледiв башти й вали Кодацького замчища i зрозумiв, що з степу неможливо наблизитись до нього непомiтно, а треба пiдходити з одного боку глибоким байраком, а з другого – попiд скелями Днiпра