Розділ «Над Кодацьким порогом»

А у мiстi тим часом Хвилон Джеджалик з своєю ватагою хазяйнує: добро турецьке забирає, невольникiв на бiлий свiт випускає...

Були помiж невольниками люди й з України, й з Московщи-ни. Були такi, що тiльки рiк або два у неволi пробули, молодi ще парубки й дiвчата, а були й такi, що вже постарiли в неволi, позаростали бородами й забули вже про рiдну країну й думати. З великої радостi та з хвилювання невольники плакали, неначе малi дiти, i, обнiмаючи козакiв, розпитували про те, що дiялося на Українi. Було тут i такого, що знаходили козаки своїх батькiв-невольникiв, чоловiки – жiнок, молодi – своїх наречених... Скрiзь чути було вигуки, поцiлунки та радiснi сльози.

Багато сю нiч у Азовi полягло бусурманiв; чимало й живих, покинувши свої хати, аж до рiчки Каяли повтiкало. Всю нiч у Азовi хазяйнували запорожцi, а ранком, постягавши з недогорiлих турецьких галер гармати, начали громити з них замок та розбивати браму.

Налякалися турки i прислали кошовому повну кухву золота, аби тiльки вiн замку не добував та турецькому султановi ганьби не робив. Щоб не дратувати султана, Сулима справдi згодився взяти окуп, але з умовою, щоб турки випустили на волю i тих невольникiв, що були в замку; а щоб не було зради, послав вiн до замку Джеджалика з товаришами оглядiти по замку всi льохи й будинки i забрати всiх невольникiв.

Джеджалик добре знав турецьку й татарську мови, бо сам був з роду татар i тiльки прибився до запорожцiв. Йому легко було розбалакатись з бусурманами, i вiн привiв з замку ще тисячу невольникiв та принiс багато подарункiв кошовому, курiнним отаманам i всьому козацтву.

– Тепер, дiти, знову на три вiйська подiляйтесь! – сказав кошовий до козакiв.Перше вiйсько нехай п’є та гуляє, друге – замкової брами доглядає, щоб турки свого слова не зламали та на нас несподiвано не вдарили, а третэ нехай невольникiв узброюэ, бо буде i їм далека й небезпечна дорога. Ти, Хвилоне, орудуй третiм вiйськом та, узброюючи невольникiв, заразом збирай по всiх гирлах Дону дуби та рибальськi човни, щоб нам на тих човнах невольникiв де Кальмiусу-рiчки довезти та на Україну вирядити.

Поховавши з великою честю й пальбою мушкетiв товаришiв, що вiддали життя за братiв своїх, козаки ще три днi гостювали в Азовi, поки всi по черзi добре одгуляли, а Джеджалiй тим часом зiгнав до Азова бiльше як пiвсотнi дубiв i, узброївши турецькою зброєю усiх невольникiв, хто здатний був до бою, подiлив усiх по тих човнах.

Облагодивши все до походу, Сулима на четверту нiч з усiма козаками й невольниками рушив у Азовське i через три днi прибув до рiчки Кальмiусу. Та рiчка належала до запорозьких вольностей, але була далеко вiд Сiчi i через те понад нею часто ходили татари, випасуючи тут свої табуни й отари.

Тут, на березi рiчки, Сулима зiбрав усiх невольникiв:

– Тепера, брати мої, їдьте дубами Кальмiусом за рiчку Серезню, а пiсля того, кому треба у Московщину, перетягайте човни на Терець, а кому на Україну, перетягайтесь на Вовчi води; далi ж легко попливете за водою у Самар-рiчку та у Днiпро. Чи з вас хто бував по цих рiчках?

Багато невольникiв одповiли, що вони самi сiчовики i всi запорозькi степи та рiчки добре знають.

– Ну, от i добре! – сказав Сулима.Зброю маєте i якщо перепинятимуть вас на Кальмiусi татари, то зброєю оборонитесь. Харчiв хоч i небагато у вас, так зате у Кальмiусi багато є риби, а берегами по терниках багато є звiра... Господь вам допоможе i виведе на тихi води, на яснi зорi, на рiдну Україну. Обирайте собi за отамана, кого самi знаєте, та й рушайте з богом!

Зараз невольники стали в коло i обрали собi за отамана статечного козака Шпака, що десять рокiв був на Сiчi Запорозькiй та п’ятнадцять рокiв пробував у турецькiй неволi. Шпак почав порядкувати своїми човнами i через кiлька день, наловивши риби, рушив рiчкою на пiвнiч; кошовий же з своїми козаками, дiждавши бiля Кальмiусу схiдного вiтру, рушив знову до Таманi i далi у Чорне море.

Чимало минуло часу, поки козаки об’їхали Крим та наблизилися до острова Тендри та до Очакова. Проте Сулима ще не хотiв повертатися до Сiчi. Хоч i велика була в нього здобич, а проте вiн мав думку наскочити за одним разом ще й на дунайськi турецькi городи. Щоб забезпечити ж собi вороття до Днiпра, вiн зважив за краще попереду напасти на тi турецькi галери, що були бiля Очакова, i попалити їх.

– Як будемо ми, пани брати, на дунайськi городи бити,– звернувся кошовий до козакiв,так турецькi галери з-пiд Очакова ззаду на нас набiжать; лiпше ж ми вчинимо, як зараз їх попалимо, бо тодi безпечно з Дунаю до Днiпра повернемося!

Пiсля пiвночi пiд Очаковом зчинився великий бiй козакiв з турками. Не вспiли бусурмани й гармат набити, а вже вогнем пойнялися їхнi галери. За пiвгодини величезним полум’ям обхопило щогли й вiтрила великих кораблiв i понесло вiтром блискучi iскри далеко понад морем.

– Добре, дiти! Славно обсмалили туркам пiр’я! – гукав Сулима, любуючись, як турецькi яничари, рятуючись з обхоплених полум’ям галер, кидались у морську безодню.

Минуло двi години, i ворожi кораблi разом з своїми важкими гарматами осiли в воду i пiрнули на дно.

– От тепер i на Дунай безпечно!

– На Дунай! – загукало товариство.Кара бусурманам!