Розділ «6»

Марта завела тоненьким голоском, але в неї голос неначе спорснув і перетявсь. Марта покашляла, знов затягла, та й не вивела. Нитка знов порвалась. Мельхиседек хотів її піддержати, але тільки загарчав. Студенти підхопили, матушки пристали до їх. Кожний тяг, куди попалось. Концерт вийшов якраз такий, який співає череда, йдучи з поля в село.

– Чорта з два заспіваємо, коли оці рожі в бутлі забили памороки, – сказав отець Мельхиседек. – Чи не покликати б з лірою Шмида: нехай би нам заспівав Лазаря.

– Коли й Шмид ласий до бутля: ще сховає бутля в торбу, – сказала Марта.

– Покличмо бабу Оришку, – оця так утне! Там тобі така дженджеляста! – сказав Мельхиседек.

– А справді покличмо! – крикнули всі.

Один студент побіг в пекарню й розбудив бабу Оришку. Баба спросоння схопилась. Паничі взяли її по-під руки й привели в світлицю.

Отець Мельхиседек поставив серед постелі стільчик. Бутля посунули набік, і на місці бутля сиділа баба Оришка в чорній запасці, зав’язана білою хусточкою; сиві коси повилазили з-під очіпка. Сонна баба сиділа на стільчику, неначе відьма на Лисій горі.

– Ож на, бабо, випий цього дива, то, може, швидше прочумаєшся, – сказав отець Мельхиседек, подаючи бабі стакан з ромом.

Баба вхопила в рот рому й закашлялась по-овечому.

– Ой цур йому! Як його попи п’ють? Якби я випила, то до світу і здуріла б, – сказала весела баба, дуже ласа до жартів.

– Ану, бабо, випийте, – ми побачимо, як ви здурієте до світу, – заговорили паничі.

– Еге! Здурійте вже ви самі передніше, а я, стара, вже за вами, – сказала баба, розвеселившись.

– Може б, ви, бабо, заспівали нам, бо в нас од цього пуншу вже памороки забило.

– Потривайте ж, вип’ю для сміливості, щоб голосу набратись, – сказала баба, цідячи ром через зуби. – Та й смачну ж ви горілочку п’єте! Ото коли б нам шинкар таку продавав, – сказала баба.

– Ага! Розсмакувала! Ну-бо, починай хутчій, та бери тонше, – крикнули гості.

– Коли ж соромлюсь! Хоч не дивіться ж усі на мене, – сказала баба.

– Отже ж ти, Оришко, ще б і заміж пішла, – сказала Марта.

– Пішла, якби пак хто сватав, але ніякий проклятущий дід щось не квапиться мене сватати.

– Посилай старостів до Шмида, – от буде тобі й пара. Ну, починай-бо мерщій! – сказав отець Харитін.

Баба, з чаркою в руках, почала тонесеньким, але ще міцним і рівним голосом Гриця, заспівала ще кілька смутних пісень.