Розділ «11»

– Легше та зручніше, доню, вигинай талію. А як візьмеш букет, то знов вигни талію. З директоршею поцілуйся раз, з Амалією двічі або й тричі, та не помиляйся часом, – не поцілуйся з паничами. Виходь же зараз за мною. Килино! Встав у піч кофій та пошли в льох зібрати до кофію з глечиків вершечки.

– Коли ж коти вночі геть чисто поз’їдали глечики й один перекинули; дірка в пригребиці вже з місяць незароблена, – сказала Килина.

– Бодай ті коти вищезли й повиздихали. Біжи на місто до жида та зараз, зараз достань вершечків, – тихо сказала Балабушиха.

Килина оббігала половину жидівських хат, доки знайшла вершечків до кофію.

В залі гості зашаруділи ногами, зашелестіли сукнями.

– Візьму я папіросу, – буде більше шику, – сказала Балабушиха. І, взявши в зуби папіросу, вона тихо-тихо поволокла довгий чорний шлейф у залу. Тільки що вона перецілувалась з дамами, в залу дрібненькою ходою, неначе вкотилась на коліщатах, вбігла Настя, зробила граціозний загальний поклін і поцілувалась з дамами. До неї підступив Густав і подав їй букет. Настя вигнула талію, як мазана кицька вигинає спинку, й взяла букет. Герман подав букет Балабушисі. Вона осміхнулась і неначе помолодшала. Букети були складені з чудових оргиній, астр та левкоїв. На боках букетів були викладені з білих дрібненьких квіточок початкові букви ймення й фамілії Насті й Балабушихи. Настя примітила ті букви, кинула карими очима на Густава, і в неї почервоніли не тільки щоки й лоб, але навіть кінчики вух.

– Ограбували ви свій квітник на букети, – сказала Балабушиха, попросивши гостей сісти й скоса поглядаючи на чистенькі, але простенькі костюми на німкенях.

– В нас дуже квіток. Ми всі любимо квіток, – сказала директорша.

– Я сам копаю, сію й саджу цілу весну, – сказав Густав.

– І я так само: ціле літо поливаю сама й полю, – сказала Настя.

Вона любила тільки рвати квітки та робити букети, але зроду їх не садила й не полола.

Настя поклала букети на фортеп’яні. По залі пішли тонкі пахощі од резеди та левкоїв.

– А ваш муж здоровий? – спитала Балабушиха в директорші.

– Мус здоровий, здоровий! Вже погнали пастись в траву, – сказала директорша, змішавши мужа з конем, котрий звався Мусом і котрий і справді недавно трохи не здох.

Герман і Густав зареготались і переложили матері Балабушині слова по-німецькій. Директорша й собі зареготалась.

– Гарний у вас фортеп’ян, – сказав Густав.

– Фортеп’ян не поганий, та з мене не велика музикантша. Я поганенько граю, хоч дуже люблю музику, – сказала Настя.

Густав одслонив віко фортеп’яна й взяв кілька акордів.

– Сідайте та заграйте без церемонії! – припрошувала Балабушиха.

Густав сів і заграв якогось простенького вальса. Директорша й Амалія похвалили фортеп’ян. Настя попросила Амалію пограти. Амалія опиналась, трошки зачервонілась і несміливо програла якусь п’єску, ледве доторкаючись пальцями до клавішів. Паничі попросили Настю заграти. Настя й собі довгенько опиналась, церемонилась, одначе сіла й непогано заграла варіацію. Молоді грались фортеп’яном, неначе цяцькою.