Розділ «11»

З одним французом прийшла його сестра, немолода панна, котра не вміла говорити ні по-німецькій, ні по-українській і цілий вечір сиділа й мовчала, неначе німа. Французи й англічанин говорили по-німецькій так, як директорша по-українській. Вся збірна компанія хотіла розмовляти між собою й більше розмовляла на мигах, ніж на словах. В залі було чути всякі мови, перемішані, поламані, чудернацькі. Наймички внесли здоровий піднос, заставлений скляними кухлями з покришками, обкладеними сріблом. В кухлях жовтіло пиво. Вся компанія кинулась дудлити пиво й розвеселилась. Усім хотілось балакати: всі кричали, мішали німецьку мову з французькою й українською, й всім здавалось, що вони розуміли одно одного.

«Ну, й запровадила ж мене жінка в компанію, зовсім не протоєрейську!» – думав Балабуха, курячи сигару й запиваючи пивом.

Балабушисі й Насті страх як сподобалось таке оригінальне товариство. Нові люди, небачені типи, навіть чудна мішана розмова мала для їх свою приємність. Їм здалось, що вони заїхали за тридев’ять земель од свого Богуслава.

Надудлившись пива, європейські буржуа задумали танцювати. Вони посадили Гануша за фортеп’ян. Балабушиха поглядала, хто-то вибере Настю на кадриль. До Насті підійшов Густав, старший директорів син.

«Буде жених для моєї Насті. Якого я гарного та приємного зятя матиму!» – подумала вона, стоячи в кадрилі проти Насті з старим німцем столяром Монтагом.

Настя стала з Густавом поруч. Пара з їх вийшла дуже гарна.

Густав був тонкий, височенький, з каштановими кучерями, синіми ідеальними очима й з чудовим довгувастим виразним лицем.

– Поздоровляю тебе, Насте, – сказала тихенько мати дочці, стрівшись з нею в танці.

– Поздоровляю й вас, мамо, з кавалером, – одказала їй ще тихіше дочка, почервонівши.

Од Балабушиного кавалера дуже тхнуло пивом та міцним духом сигар. Той важкий дух обвівав її лице й забивав дух. Одначе Балабушиха зносила неприємний дух і привітно розмовляла з старим німцем. Грубий столяр так ухопив і здушив її за талію, що вата під сукнею зсунулась під його пальцями, і тверді пальці столяра прищикнули талію, неначе залізні обценьки. Балабушиха тихенько крикнула, але танцювала, нібито молоденька.

Перегодя подали чай, на аглицький спосіб, з закусками й ромом, а після чаю знов подали кухлі з пивом та портером. Буржуа, налигавшись рому та портеру, підняли такий гвалт, неначе в хаті стало пекло. Всі кричали, змагались на всяких мовах. По хаті розносились ламані уривки ламаних чудних фраз. Розмова скочила на національний грунт. Німці вилічували прусські побіди й піднімали Пруссію трохи не до неба. Французи репетували за свої побіди: Цорндорф! Куненсдорф! Севастополь, Австерліц! Ватерлоо! – розносилось по всіх покоях. Кожний почав вихваляти своїх героїв: Фрідріх, Петро Великий, Наполеон, Ней, Мюрат! – тільки й було чуть на всю залу. Після розмови за героїв буржуа знов пішли в танець. Кавалери почали дуже вільно поводитись з дамами, наче парубки з дівчатами; хапали їх за талії, трохи не обнімались. Дами пручались, втікали та вищали. Кавалери ганялись за ними. Один п’яненький франт посадив собі Настю на коліна; старий столяр ненароком вщипнув за плече Балабушиху. Після танців заграничні міщани почали знов дудлити пиво та портер і, напившись, стали брататись, єднатись, кричали, пили на «брудершафт» один з другим, заклавши навхрест рука з рукою з кухлями.

В кінці всього старий Монтаг став показувати фокуси з хусточкою та з рукавичками, а далі робив руками проти свічки зайчиків та всякі інші штуки й виробив з пальців обох рук таку постать, що на білій стіні вийшов старий німець, – як витовмачив він, – сільський вчитель з запалими губами та з гострим, птичим носом; старий німець на стіні так химерно роззявляв рота й кивав та хитав головою, а старий Монтаг так химерно приспівував за його пісні, що всі аж за боки брались од сміху.

Вже опівночі Балабуха догадався, що його жінка доволі нагулялась, і звелів запрягати коні. На прощанні Балабушиха запрошувала до себе в гості директорову сім’ю й усіх її гостей.

– Ой, веселий вечір сьогодні був у директора! – говорила Олеся, приїхавши додому. – Як у їх все просто, натурально, й без церемонії, й звичайно. Всі веселяться та забавляються, як кому припало до вподоби.

– Але вже дуже без церемонії, геть-то по-міщанській. Ця компанія зовсім не протопопська, – обізвався Балабуха.

– А хіба ж веселіше буває в вашій духовній компанії? А од ваших кавалерів і комплімента не добудеш, – сказала Олеся.

Балабуха трохи не сказав, що жінці вже минув час для кавалерських компліментів, але прикусив язика. Він вже звик мовчати та коритись своїй жінці.

Балабуха пішов у свій кабінет спати, а Олеся й Настя ще довго не спали та все розмовляли за вечір у директора.

– А що, Насте? Котрого б ти директоренка вибрала собі за жениха, чи Густава, чи Германа? – спитала Балабушиха.

– Не вгадаю, мамо. Обидва гарні, але старший Густав неначе кращий, – в його кучері на голові темніші. Герман вже дуже білий, неначе панна.