Розділ «Із книги Кааф»

Турботи всі розвіє й пошматує.

Твій сум, твою зневіру хоч на мить

Прогонить він; ти станеш мов дитина,

Всю суть свою ти мусиш відмінить.

Всім любий ти, хоч круглий сиротина,

І любиш всіх, щасливий в тій любві.

Кааф у нас зоветься та ростина».

Пішли. Та йдуть і мовлять інші дві:

«А ти не рад листків тих скуштувати

І занести їх там, своїй верстві?

Чи все в вас має лютість панувати,

Зневага до людства, погорда й їдь?»

І кинувсь я листки ті дивні рвати,

Ось вам пучок їх. Нате та гризіть!

* * *

Поете, тям, на шляху життьовому

Тобі перлини-щастя не знайти,

Ні захисту від бурі, злив і грому,

Поете, тям, зазнати маєш ти

Всіх мук буття, всіх болів і унижень,