Розділ «IX»

– Оце восени або й після жнив маємо на думці чкурнуть аж в Фінляндію на науку, – сказала Маруся, крутячи папіроску. – Заберемо й Ліду з собою, щоб не сиділа дурно на селі та не нудила світом дурнісінько.

– Ліда має хіть вчитись, то ми через те її підмовляємо їхать з нами, – прикинула Галя.

– От і добре! Матиме собі діло й зайняток, – сказав доктор.

І Маруся подала Уласевичеві папіроску й сама закурила, розмовляючи якось по-паничівській, усе на низьких нотах.

– Ми взимку навідуємось і до Києва. І доки в Києві були жіноцькі вищі курси, ми вряди-годи було ходимо на лекції, щоб не запускать своєї просвітності, щоб, бачте, наші голови не позаростали бур’яном та цвіллю, – сказала Маруся й зареготалась дзвінким гучним альтовим реготом.

Посидівши та побалакавши з годину, доктор розпрощався з паннами. Проводячи гостя, панни завели його в садок та в квітник і показали довгелецькі грядки, де росли усякові лікарські помічні зілля: шельвія, аглицька м’ята, ромашки й інші. Панни, очевидячки, милувались цими грядками, чистенько виполотими й политими.

– Це, бачте, в нас в Полтавщині в Лубнах є ботанічний садок, належачий до скарбу. Звідтіль пішли скрізь по дідичах усякі помічні в хворобах лікарські зілля. От і ми завели ці зілля на свою обихідку та й на продаж, – маємо з цього чималу користь, —сказала Маруся.

– Завертайте ж до нас, сусіде, хоч вряди-годи! Посидимо та хоч перекинемось живим слівцем! – просила Маруся молодого панича на прощанні.

– Добре! Заїду колись, чи випадком, чи й зумисне! – сказав Уласевич, сідаючи хапком і вгнізджуючись в кублі, в напханій в задку соломі на поштовій чортопхайці.

Минули жнива… Хліб уродив навдивовижу. Ужинок був надзвичайний. Старий Гукович спромігся вистачить для Ліди грошей на дорогу й на науку. Обидві Матушевські дали Ліді звістку, щоб вона лаштувалась в дорогу, й сповістили їй про день виїзду. Вони обіцяли заїхать за нею по дорозі, їдучи на вокзал. Мелася дала знать листом Яковові Кириковичу, щоб він прибув до їх попрощаться з сусідами. Вона й сама була трохи закохана в свого гарного дівера.

Яків Кирикович прибув до Гуковичів надвечір в призначений день. Він застав Матушевських. Вже пили чай на веранді, що виходила в садок. Старі привітали гостя радісно. Маруся Матушевська схопилась з стільця й випросталась на ввесь свій високий зріст. В очах блиснула радість. Вона подала докторові свою чималу руку й по-паничівському труснула її, привітно осміхаючись. Блиснули чудові міцні зубки, і над верхньою губою замиготіла чорна смужка ледве примітних вусиків.

Пішла розмова, жвава й цікава. Матушевська розказувала про урожай. Вона була рада, що цього року не змилила ні садовина, ні озимина, ні ярина, неначе земля знала, що для неї й сестри на цей час доконче треба буде чимало грошей. І старий Гукович був радий, що хліб уродив дуже добре. Добрі жнива дали веселу направу усім цим селюкам.

– Ну, тепереньки, про мене, їдьте та й вчіться усього, чого душа забажає! Навчіться плести кошики, – то й це діло не погане й не зайве. Не будемо купувать нашим політницям та копачам кошиків. Буде чим і картоплю зносить, як копатимемо восени. Все-таки менше буде трати, – жартував старий.

– Там, в Фінляндії, вміють добре маринувать оселедці, – сказала Мелася, – вивчіться лишень і цього та й нас навчите. Я страх як люблю мариновані оселедці! Не забудете? Га? Так, між іншим ділом, прихапком, та таки викрадьте цей секрет в чухнів.

– Добре! коли при нагоді трапиться десь, – обізвалась Ліда.

– Але ж ти, серце, забула, що в нас у Дніпрі не ловляться оселедці, а тільки якась поганенька плітка та судаки, та часом трапиться колись-не-колись чечуга, – сказав Мишук.

– То ви в чухнів постережіть таку науку, щоб з наших пліток та судаків наробить маринованих оселедців, – промовила Мелася й дрібно засміялась.

– Цього ми, певно, не могтимемо зробить. Наука ще не дійшла до такого дива, щоб перетворить рибу в оселедці, – сказала Маруся.

– Та ніколи до цього й не дійде, – обізвавсь Яків Кирикович, – будьте певні, що такого чуда ніколи не буде.

– Як то не буде? Адже ж в пісні співають: «Нехай так, нехай так! Нехай буде з риби рак!» – говорила Мелася.