Розділ «I»

– Хіба ж ти не вчився в школах? – спитав о. Мойсей.

– Який там недовірок його вчився б! Ще в бурсі було сяк-так – вчителі добре приганяли, а я дуже боявся каторжної різки! Раз дали такої прочуханки, що й досі пам’ятаю. Було аж сльози тобі котяться, а таки вилупиш тих проклятих латинів на греків, як «Отче наш»! Перевели мене в семінарію, зачув я волю. Дивлюсь, авдиторів немає, греки та латини валяються в нас попід ліжками. Не вивчиш лекції, – професори й слова не кажуть, – а тут ще й не визивають! Еге, думаю я, аж ось де лахва! Кидай, Хведю, книжки та гуляй! Гуляю я та гуляю, книжки і в руки не беру. Коли зирк! читають на конференції, шо такого-то раба божого Хведора Чепурновського «по малоуспішію і маловозрастію» зоставити в тім-таки класі на другий курс, тобто ще на два роки попасати. От і попасав я, трохи покаявся; перевели мене трохи не в першому розряді. А в філософії я, розшолопавши філософію, як і подобає філософові, покинув знов книжки. Гуляв, гуляв, аж до кінця курса, аж остобісіло! Зберемось було, та все молоді, веселі товариші, п’ємо, танцюємо, співаємо, байдики б’ємо, в карти граємо! Ой, що то за час був гарний, вольний, веселий! Випиймо, о. Мойсей, як ми колись випивали, як стояли в Качуренка! Пом’янімо дні наших веселих молодощів!

О. Мойсей добре поминав свої молодощі, бо дудлив без перерви з свого здорового стакана, вже не дожидаючись частування.

– Але, дивись, о. Мойсей! – крикнув о. Хведор, – вже й барильце спорожнили. Потривай! розкажу ж я твоїй Марії Івановні!

– А я твоїй Марії Василівні, – одказав о. Мойсей.

– Ой, не кажи, братіку!

– А не скажеш моїй? Як не скажеш, то я і твоїй не скажу.

– Вже і в вікнах сіріє, і небо яснішає, світ недалечке. Чи не одпочити б нам, о. Мойсей?

О. Мойсей тільки нахилив голову ще нижче.

– Чи потрапимо ж до нашої постелі? – спитав о. Хведор.

– Потрапимо якось, хоч навпомацки, аби тільки з місця зрушити, – одказав о. Мойсей. – Підведи мене, а я тебе!

Побрались панотці за руки і, підводячи один одного, встали і тихенько подибали до постелі. Ні один навіть не заточився, доки вони дочвалали до другої кімнати.

– Знаєш, о. Хведор, що мені оце опало на думку? Як то пак ми оце вдвох подужали вкласти в копи стільки горілки! Одже ж ми вкутали якраз, мабуть, по два бутлі.

– Я думав, що тобі й справді яка путяща думка прийшла в голову!

Панотці полягали і ще довго балакали, – що далі, то все тихіше.

– Ну що, о. Мойсей, якби після цього всього та скласти нас докупи! Ой, ой, ой! Який би то з нас вийшов здоровий піп! мабуть, якийсь протоєрей або й архієрей!

– Ні! Бог з ним! – одказав о. Мойсей. – Теперечки з одного мене або з тебе вийшов би цілий причет церковний. Адже ж тієї горілки, що ти видудлив, стало б, певно, на ввесь причет!

– Чи не випити нам ще до подушки? Тут в моїй келії є пляшка настоєчки. Я ховаюсь-таки од своєї жінки, – осьдечки я приховав! – сказав о, Хведор.

– Як випити, то й випити! Я не цураюсь того добра.

О. Хведор достав пляшку з-під якихсь паперів, – здається, «Єпархіальних відомостів», завішаних одежею, сів на ліжку, випив сам і почастував о. Мойсея.