Розділ «I»

– Пий-бо! чого ти? Дома собі будеш піснюкати, а в гостях «розрішеніє на вся: вина і єлея».

– Воно й справді, що я оце в гостях! Не питиму вже дома, – промовив о. Мойсей, а сам скоса привітно поглядав на ясну, блискучу, як зоря, чарку настойки.

Випили знов по чарці. О. Мойсей довго смакував, обсмоктуючи свої синюваті губи. – Гримаєш ти, о. Хведор, на дітей. А в мене ж то, в мене швидко не буде дитини, ані щастя, ні хатини, як співають у пісні. Чи воно пороблено, чи воно наслано? Надісь, кимсь, наслано… Кажуть, що моя хата закладена майстрами на дитячу смерть… І в старого батюшки мерли діти. Я вже й воду святив, вдруге святив усі кімнати, вже й питав між старими людьми…

О. Мойсей зігнув шию карлючкою, а голова звисла на груди.

– Бог зна, чого ти журишся, о. Мойсей! – каже о. Хведор. – І хочеться тобі того клопоту? Я й не радий, а діти родяться, родяться та й ще родяться, і не знаю, коли тому кінець буде!

О. Хведор зареготався, аж затупотів ногами, аж поміст задвигтів.

– По цій мові – будьмо здорові! – промовив він, наливаючи по чарці.

– По цій мові можна й мені, – додав о. Мойсей.

– Та пий-бо одразу, не смакуй! – приказав о. Хведор, регочучись дрібно. – І чарки біси-батька-зна-які пороблено! Вип’єш, наче муху проковтнеш!

О. Мойсей не сперечавсь, ковтнув хильцем і тільки втягував, по своєму звичаю, обидві губі в рот.

– Казав я тобі, о. Мойсей, що видам дочок за того, хто перший трапиться, чи він буде дяк, чи мужик, чи циган. Одже ж, я так швидко і зроблю. Внадився оце до моїх дочок якийсь ляшок, – ходить та й ходить, трохи не щодня. Дочки й раді, бо, відомо, вже дівчата на порі, регочуть та жартують з ним. А ляшок з себе дуже не поганий, веселий, точить баляндраси моїм дочкам. Тільки чин на йому біси-батька-зна-який! Він якогось пана підписаря підписар, чи що! Фамілія його – Серединський. Приїхало воно сюди на економію недавно, таке миршаве, захуджене, обшарпане, обстрьопане, мизерне, замліле! і називає себе шляхтичем. Передніше колись було мене обминає, знать, соромиться свого дрантя, а як облатався, обшився, став на панка схожий, тоді почав до мене підступати, та все сміливіше, та все сміливіше. Потім дивлюсь, – вже і втиривсь у мою хату! А з дочками куди тобі! наче зріс у панських будинках. І тепер ходить трохи не щодня. Мені вже і надокучає, бо треба з ним панькатись, коли впустив до своєї господи. Будьмо здорові!

Випили й закусили. О. Хведор перехилив порожню пляшку над чаркою.

– Чи це ми вже й вихилили повний графин? Чи не тим, що ти, о. Мойсей, маєш якусь прирожденну нахильність до чарочки?.. Ха, ха, ха!

– Як випили, то господар ще принесе, – одказав о. Мойсей.

О. Хведор скинув чоботи, підгорнув поли, взяв графин і, тихесенько закрадаючись, як кіт до миші, пішов у другу темну кімнату точити горілку з барильця. Серед тиші ночі чути було дуже виразно, як горілка стиха булькотіла з барильця, вливаючись у пляшку і шелестячи по боках скла.

Коли це – щось заворушилось і загомоніло в другій темній кімнатці. В одчинені двері, мов той херувим з небес, вилетів о. Хведор. Од швидкої ходи він аж вихав полами на повітрі, а волосся на голові настовбурчилось вгору, ніби легкий пух. В руках у його був превеликий бутиль доброї горілки.

– Ох мені лихо! – промовив о. Хведор, озираючись на темні двері, ніби звідтіль за ним гнався домовик. – Певно, оце моя матушка почула, що я горілку точу, та так нагнала, що й насилу втік. Коли б лиш не прибігла та не одняла бутля.

О. Хведор поставив бутля під стіл, але, прислухавшись, що знов все поснуло й запанувала тиша в покоях, незабаром витяг і поставив на столі.

– Будьмо здорові! Помершим чарка, а нам горілка, – промовив о. Хведор.

Випили й закусили.