Розділ «ДIЯ ПЕРША»

Євдокiя Корнiївна (вбiгає з пекарнi прожогом). Аж тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я подивлюсь.

Євфросина. Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.

Євдокiя Корнiївна. Пiду, пiду. (Виходить).

Євфросина надiває перед дзеркалом сережки й браслет.

Всi. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!

Оленка. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.

ВИХIД 16

Євфросина, Настя, Ольга, Варвара i Оленка.

Оленка. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.

Євфросина. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тiльки не впусти, бо ще й розiб’єш.

Оленка (бере браслет i примiряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. I моя рука не дуже чорна для золота.

Варвара. Якби пак було, то й пристало б.

Оленка. Та горенько, що нема.

Євфросина. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемнiє. Дай лишень сюди! (Бере й надiває на руку).

Оленка. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.

Варвара. Як ти Євфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!

Оленка. Якi в тебе, Євфросино, стали тепер великi коси. Як ви були бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в тебе аж утроє бiльшi коси виросли.

Євфросина i всi три приятельки смiються.

Євфросина. От вже кожум’яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всiх панiв на головi свої коси?

Оленка. Невже ж чужi?