Розділ «Ліричні співанки»

Та, любо обнявшися, тішилась з ким —

З дурнішим із дурнів, з своїм молодим.

Яка ж моя люба хороша – ясна!

Не гине з очей мені постать дивна.

Очиці – фіалки, а устонька – квіти,

Вік будуть палати, вік будуть зоріти!

І я се кохання отак змарнував! —

Із дурнів дурнішим себе показав!

31

Я бачу світ пишний і неба сіяння,

Лагідний вітрець і весни розцвітання,

Долину розкішну, квіток коливання,

Іскриться та сяє роса на них рання,

Скрізь – люди радіють, скрізь – бачу втішання.

А я?… я хотів би в могилі лежать

І мертвую любку в обіймах держать!

35

Як я з милою розставсь,

З того часу не сміявсь;

Чув я жарти, чув я сміх,