Розділ «ПЕРША ГЛАВА»

з дерев зелені іскри дятлі крешуть.

Зорі червінцем платить скупо вечір дневі

за сонце, що його в червоний мох розчеше.

Червона сажа заходу вкриває липи,

що круглі, мов решета, сіють сонне сім’я,

і струни листя замовкають наглим схлипом

під вітру дотиком, що тишу шумом вим’яв.

Дівчата із олієнь пахнуть млосно льоном,

коли, мов квіт, коханцям розкривають тіло,

і сонце вибухає божевільним дзвоном,

в гучні тарелі хмар вдаряє оп’яніло.

Знічев’я затихає в навіженім гімні,

немов макуха, що олією спливає,

і ллються струмені шалені і нестримні

в коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю.

Дивіться: це пожежа світу, буря первнів,

рослини моляться, шаліє кожен колір,

із споду у коріння дмуть вітри підземні,

аж липа, мов кларнет, заграє перша соло.

Ось димарі землі, ось куряться дерева