Розділ «ПЕРША ГЛАВА»

билини тонів вигинаючи угору.

Між листя й клоччя вплівся спів, мов блиск червінців,

кипуче, рвійно, схлипно і золотоструйно

окріп мелодії вливається по вінця,

кущами піни й полум’я розцвівши буйно.

І спів росте, мов повінь. Від землі по зорі

переливається від краю аж до краю.

Та чуйте: ще зростає вшир і вгору,

коріння ста дубів – підземні ліри грають.

Тут б’є, із надр прорвавшись, джерело похмілля,

як вітру стовп, знялась музика звідси,

і змії, мов смички, сичать на струнах зілля,

їм труби пнів із уст землі дають глибокий відзив.

Від співу місяць стерся, мов зужитий шеляг,

заник, змінився в млу, а може, в квіття віддих,

та не дають його шукати в рвійних трелях

розприслі соловейки – і не видно сліду.

Аж горла миті сріблом пухнуть від напруги,

солодке і п’янке знесилля морщить жили,

і скручуються звуки в світла смуги,