Розділ 8. ПОЕТИКА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Важливим чинником змісту є конфлікт (лат. conflictus - - зіткнення, сутичка). В основі конфлікту — зіткнення поглядів, інтересів. Що більш протилежні погляди, характери, то конфлікт гостріший. Є різні типи конфліктів, їх ділять за тематикою (на виробничі, політичні, національні, побутові, морально-стичні, естетичні); за вагою у структурі твору (головні, другорядні); за типовістю (типові і нетипові); за сферою побутування (зовнішні, внутрішні); за гранями духовного світу (конфлікт між обов'язком і честю, між розумом і почуттям). Враховуючи своєрідність мислення письменника, конфлікти можна розділити на умовні і життєво достовірні. Виходячи з літературних родів, конфлікти бувають епічними, ліричними, драматичними, виходячи з літературних видів — трагічними, комічними.

Яскраво виражені конфлікти в епічних, ліро-епічних, драматичних творах. Конфлікти відсутні у творах малих форм (ескіз, етюд, шкіц), в ідиліях, творах альбомного характеру. З категорією "конфлікт" пов'язана категорія "колізія". Г. Поспєлов вважає їх синонімами. Деякі критики конфлікт зв'язують із дійсністю, а колізію — з художнім твором. А. Ткаченко вважає, що логічніше було б з конфліктом пов'язувати "зовнішньо-подієве зіткнення характерів і персонажів; із колізією — ситуацію внутрішніх борінь і противенств ... Тоді навіть у межах одного твору співіснуватимуть конфлікт і колізія". Ситуація (франц. situation — розміщений, розташування) — це сукупність умов, позицій, положень, з яких розвиваються колізія і конфлікт. Ситуації можуть бути статичними і сюжетними. Статичні — характерні для експозиції, розв'язки, епілога; сюжетні — для зав'язки і кульмінації.

У 40—50-х роках XX століття у радянському літературознавстві побутувала теорія безконфліктності. В її основі був поділ суперечностей на антагоністичні і неантагоністичні. Радянські ідеологи твердили, що нібито в соціалістичному суспільстві антагоністичні конфлікти неможливі. Є тільки неантагоністичні конфлікти, народжені боротьбою передового і відсталого, свідомих громадян і таких, що не позбулися пережитків минулого. Теорія безконфліктності штовхала письменників до прикрашування дійсності. її вплив негативно позначився на творах багатьох письменників ("В степах України", "Приїздіть у Дзвонкове" О. Корнійчука), найбільшої шкоди вона завдала драматургії і кінодраматургії.

Зміст завжди оформлений, а форма — змістовна. Зміст повинен мати форму, форма надає йому зовнішньої визначеності, без форми зміст не може себе виявити. Форма є формою чогось, вона має значення тоді, коли є виявом змісту. "На рівні аксіоматичному, — зауважує А. Ткаченко, — зміст пов'язують із запитанням "що?", форму — з "як?" стосовно мистецького явища".

8.1.7. Структура і елементи змістової організації художнього твору

8.1.8. Формальні чинники художнього змісту

Традиційно до них відносять композицію, сюжет, мову, фоніку, ритміку, строфіку. Це форми вираження змісту художнього твору. Вивчаючи художній твір, ми не обмежуємося підрахунками кількості епітетів, метафор, а розглядаємо, наскільки образно виражено зміст за допомогою художніх засобів, наскільки досконала форма.

Форма статичніша, вона змінюється не так швидко, як зміст. Протягом століть використовуються, наприклад, такі строфи, як терцина, секстина, тріолет, сонет, такі тропи, як метафора, метонімія, алегорія.

Форма повинна бути художньо досконалою. Недосконала форма псує найактуальніші теми. Вона повинна відповідати змісту. Невідповідна ({юрма також спотворює зміст. Уявіть собі, що поет, змальовуючи людську трагедію, використовує веселий, пританцьовуючий ритм. У 1865-му році постановник-балетмейстер Рейзінгер прив'язував балеринам дерев'яні крила і постановка балету "Лебедине озеро" була провалена. Лише через тридцять років балетмейстер Лев Іванов дав балету "Лебедине озеро" сценічне життя.

Іноді невідповідність змісту і форми автор використовує для комічного ефекту. І.С. Нечуй-Левицький чвари і бійки в родині Кайдашів передає у стилі українських народних дум: "Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом із-за своєї хати. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім "і, як дві чорні хмари, наближались одна до одної, сумно і понуро. Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карно, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима".

Кожен елемент форми змістовний, змістовним елементом є композиція. Вона розкриває ідейну концепцію автора, рух його думок. Композиція — той цемент, який скріплює елементи форми відповідно до змісту. Одне і те ж явище можна показати в романі, повісті і в новелі. Ставлення автора до зображеного може бути однаковим. Але стосунки між персонажами, складність їх внутрішніх взаємозв'язків у романі і новелі — різні. Різною у них буде і глибина художнього пізнання. Неможливо зміст роману вмістити у форму новели.

Змістовністю характеризуються найформальніші елементи твору. Твір, написаний у формі діалога, є драмою, прозою — здебільшого епічний. Змістовним є розмір твору. Ліричні твори — невеликі за розміром. Романи, повісті — великі за обсягом.

Змістовним є кожен словесний образ, усі форми розвитку літератури. Мистецтво слова розвивається у формах епосу, лірики і драми. Вони мають свої види і жанри. Кожен із них - - це змістовна форма. Не знаючи конкретного змісту твору, ми маємо уявлення про роман, трагедію, комедію, ідилію, епіграму.

Змістовною є і закінченість твору. Наукова праця не є завершеною у повному розумінні слова. В науці те, що закінчив один учений, продовжує інший, а от дописувати художні твори не спадає на думку навіть витівникам.

У зв'язку з проблемою змісту і форми доцільно згадати вульґарно-соціологічний і формалістичний підходи у ставленні до цих понять. Вульгарні соціологи вважали мистецтво аналогом дійсності, особливості його розвитку пояснювали розвитком суспільного життя. Вони не виявляли інтересу до поетики художніх творів, майстерності письменників, всю увагу зосереджували на ідеології творів. На позиціях формалізму стояли конструктивісти, дадаїсти, кубісти, футуристи, абстракціоністи. Вони вважали, що мистецтво повинно бути незалежним від політики, моралі, релігії. Формальний метод зосереджує свою увагу переважно на дослідженні форми, зокрема, структури, мови творів. Має рацію Я. Поліщук, що "сучасному українському літературознавству дуже бракує досвіду формальної інтерпретації художнього тексту. І в працях істориків літератури, і в поточній літературній критиці проблеми форми не посідають належного місця. Зокрема це стосується постмодерних методологій — фемінізму, тендерних та постколоніальних студій, що пропонують здебільшого критику ідей, проте не рахуються з автономією художньої форми та виразно легковажать формою"'.