Розділ 7. ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ І ПРОБЛЕМА ТИПОВОГО

Важливим засобом типізації є мова героїв. У кожного героя повинна бути своя лексика, побудова речень, інтонація. Грубість Собакевича із повісті М. Гоголя "Мертві душі" підкреслюють слова його лексики: "дурак", "розбійник", "собака".

У характеристиці персонажів значну роль відіграє портрет. Часто зовнішність героя дає уявлення про риси його вдачі, смаки, уподобання, одним словом — особливості характеру. Іноді портрет є справжнім дзеркалом душі. У повісті "Кайдашева сім'я" знаходимо детальні портрети Карпа і Лаврі на: "Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгобразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки грубими носами, рум'яними губами". І.С. Нечуй-Левицький деталізує портрет кожного: "Карно був широкий у плечах, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі і темні очі були ніби сердиті".

"Лаврі нове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі, сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи все дихало молодою парубочою красою. Він був схожий на матір". Як бачимо, письменник індивідуалізує портрети. Карпо схожий на батька, він сердитий, неласкавий, Лаврін схожий на матір, він веселий, привітний.

У типізації образів використовуються і художні деталі. Французьке detail — подробиця, дрібниця, частка цілого. Є деталі зорові (Панас із роману Ю. Яновського "Вершники" — "кремезний, мов дуб"), звукові — звучання предмета (Маруся з однойменної повісті Г. Квітки-Основ'яненка: "Коли було заговорить, ... так неначе сопілочка заграє стиха"), психологічні. Глибоке розчарування Печоріна із роману "Герой нашого часу" М. Лермонтов передає через вираз очей: "По-перше, вони не сміялися, коли він сміявся! — Вам не траплялося помічати такої чудної риси в деяких людей?.. Це ознака або злої вдачі, або глибокого постійного смутку. З-за опущених вій вони сяяли якимсь фосфоричним блиском, коли можна так висловитися. То не був відбиток запалу душевного чи невгамовної уяви: то був блиск, подібний до блиску гладенької сталі, сліпучий, але холодний; погляд його нетривалий, але проникливий і важкий, залишав по собі неприємне враження нескромного запитання і міг здаватися зухвалим, коли б не був такий байдуже-спокійний".

7.5. Види художніх образів

Як класифікують художні образи? З погляду літературного напряму образи можуть бути класицистичними (Тартюф, Гарпагон Мольера), романтичними (Мцирі Лермонтова, Тарас Бульба Гоголя). Є образи символічні (каменярі, вічний революціонер І. Франка). У байках, притчах, прислів'ях, приказках, загадках стрічаються алегоричні образи. Вовк втілює зажерливість і тупість, лисиця — хитрість, осел — упертість.

За своїм характером образи можуть бути трагічними (Гамлет, Ромео і Джульетта, Король Лір Шекспіра), комічними (Коробочка, Собакевич М. Гоголя).

За місцем у творі образи можуть бути головними, другорядними, епізодичними. Онєгін і Тетяна в романі О. Пушкіна "Євгеній Онєгін" — головні, Ленський і Ольга — другорядні.

За ставленням автора образи можуть бути позитивними і негативними. У комедії Івана Карпенка-Карого "Хазяїн" Золотницький, Соня, Калинович — позитивні образи, а Феноген, Ліхтаренко — негативні.

За способом творення (типом асоціювання) образи ділять на зорові, слухові, дотикові, смакові, запахові. Ми сприймаємо світ органами чуття, через них письменник доносить до нас свій художній світ.

За рівнем художнього узагальнення розділяють мікрообрази (тропи, фігури, фоніка), макрообрази (характери, символи, картини), мегаобрази (Всесвіт, природа, буття, Людина).

За предметом змалювання образи поділяються на: образи-персонажі (Іван Палійчук, Марія Гутснюк з повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків");

образи-пейзажі (картина літнього поля у новелі М. Коцюбинського "Intermezzo");

образи-речі (кухоль, віник, мотовило у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я");

образи-емоції (радість, любов, ненависть, гнів);

образи-поняття (честь, слава, обов'язок, доля).

За типом співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю образи ділять на автологічні і металогічні. Грецьке autos — сам, logos — слово.

Автологія — вживання слів у прямому значенні. Автологічний образ називають "самозначущим", "самодостатнім", частіше — образом-типом.

Різновидом автологічного образу є образ-гротеск. Гротеск — один із найстаріших типів образності. Французьке grotesque — незвичний, химерний, італійське — gratta — грот, печера. Особливості гротеску:

1) тяжіння до незвичайних, ексцентричних, спотворених форм;