Розділ «13.8. Авангардизм і його стильові течії»

Експресіоністи виступали проти літературних традицій і канонічних форм. Лесь Курбас заявляв: "Геть умовність реальної можливості логіки життя, геть умовність вимог старих понять про стиль! Жагучий пал екстазу полум'яної душі; полум'яної думки повинен їх охопити, бо неістотні в мистецтві всі ці історичні, побутові, звичаєві прикраси і умовності. Про себе говорять дух і думка. Нове відчування. Нова точка зору. Нова блискавка в темноті. І це єдино істотне".

Експресіонізм стрічається у практиці різних літературних жанрів. У ліриці — в поетичному зображенні сновидінь, у гротескних поемах (Г. Тракль, Б. Брехт), у прозі — з ліричними фантастичними, гротескними елементами (Ф. Верфель, Л. Франк), у драматургії, де іноді діють умовні абстрактні персонажі (Чоловік, Жінка, Народ).

Експресіоністична образність притаманна багатьом творам української літератури ("Червоний роман" Андрія Головка, "Вальдшнепи" Миколи Хвильового, "Маклена Граса" М. Куліша, "Сонячна машина" В. Винниченка). В українській поезії вона найсильніше виявилася у творчості Т. Осьмачки, який починав як символіст. "У широчезних розмірах Осьмаччиної поетичної уяви, — відзначає М. Неврлий, — виростають надзвичайно оригінальні, експресіоністські своїм характером образи. Вони здебільшого драстичні, гнітючі й навіть інколи неестетичні, бо поезія експресіоністів, прокламуючи різні контрасти життя і природи, зверталась і до зворотного боку — Erhabene (прекрасного)". Ось кілька рядків з його творів:

1.І бризкає кров аж у стелю світів;

2. Від борони небо кров'ю червониться;

3. А твоє тіло, наче пса старого, // ми витягнемо догнивать;

4. Я об сухую лутку і слизьку // Сам груди розвалю свої бентежні;

5. І відти крики враз несамовиті // Зґвалтували дикий переляк...

6. І страшно замовчали, в тишу вкриті, // Аж бомбою неначе степ набряк...

7. Од борони небо кров'ю // червониться // кров'ю північ червоно // заносить.

Елементи експресіонізму є у творах "Кров полонянок", "Слово о полку" М. Бажана, "З вікна". "Маки", "Віра" В. Сосюри, "Голод", "Псалом залізу" П. Тичини.

13.8.3. Дадаїзм

Дадаїзм (франц. dadaïsme від dada — дитячий дерев'яний коник; перен.: незв'язний дитячий лепет) — авангардистська літературна течія (1914— 1924 pp.), яка виникла в Швейцарії. її засновники — Трістан Тцара, Р. Гюль-зенбек, Г. Валь, Г. Арп. Автором назви течії був румунський поет Трістан Тцара (псевдонім С. Розенштока), який слово "dada" знайшов у словнику Ларруса. Мовою негритянського племені Кру воно означало "хвіст священної корови", а італійського — "дерев'яний коник" і "годувальниця".

Дадаїзм був свого роду протестом проти ідеологій, політичних структур, раціональної логіки, логоцентризму, моральних норм. "Дадаїзм, — писав А. Якимович, — у принципі відкидав будь-яку позитивну естетичну програму і пропонував "антиестетичну". Дадаїсти заявляли, що вони проти всіляких принципів. Гуго Баль писав вірші, відмовляючись від мови, абсолютизував ономатопеї, намагався здійснити фонетичну реконструкцію мови. Він заявляв: "Я не хочу слів, які винайдені іншими. —... Я хочу здійснювати свої власні безглузді вчинки, хочу мати для цього відповідні голосні та приголосні. Чому дерево після дощу не могло б називатися плюплющем або плюплюбашем? І чому воно взагалі має якось називатися? Слово, слово, весь біль зосередився в ньому, слово, панове,.. — найважливіша суспільна проблема".

Дадаїсти, як і футуристи, бунтували проти мистецьких принципів. Трістан Тцара у "Маніфесті" 1918 року писав, що "потрібно виконати роботу руйнування і заперечення", утвердити атмосферу "агресивного божевілля". Ці заяви супроводжували лозунги типу: "мистецтво — це несерйозно", "дада нічого не означає". Трістан Тцара вважав, що для створення дадаїстських віршів достатньо вирізати окремі слова з газет і книг, як-небудь поєднати їх. Декламація такого роду творів супроводжувалася музикою, яку творили звуки каструль, свистків і дзвінків.

"Вільна гра уяви, — відзначає Ю. Ковалів, — мала відбуватися поза контролем свідомості, актуалізувати парадокси, нонсенси, пародію, набувати вигляду автоматичного письма, за допомогою якого з хаотичного потоку абсурдного буття вихоплювались окремі, не пов'язані між собою елементи, які "переплавлювались" у непередбачувану симультанну сполуку... Світ, на переконання дадаїстів, мусить сприйматися як щойно відкритий, ніби вловлюватися очима дитини, тому їм властива інфантильність як принцип. Вони не лише послідовно уникали правил композиції чи сюжетотворення, не лише позбавляли семантику усталених значень, а й використовували позахудожні засоби для вираження власних художніх форм (колажі з клаптів шпалер чи фрагментів друкованої продукції), техніка ready made, предметні комбінації, елементи стихійної словотворчості, посилення какофонії у музиці та поезії".

Дадаїсти влаштовували скандальні видовища, вечори "гімнастичної"', "сатиричної"', "хімічної"' поезії, танці в мішках "під бурмотіння молодих ведмедів". Для дадаїстів бунт, гра — самоціль. Про особливості дадаїс-тичної поезії можна судити з "Пісні коників" Трістана Тцари:

пісня в серці дадаїста

дуду дуже дадаїста

аж стомила двигуна