Розділ «8.3. Художня мова»

Синтаксична одиниця мови — речення. Граматично правильним є речення, у якому головні члени розміщені в прямому порядку: група підмета — на першому, група присудка — на другому місці. У нашій мові це правило не є обов'язковим, його не завжди дотримуються, особливо письменники.

Інтонаційно-синтаксичну своєрідність в художньому творі забезпечують фігури. Стилістичні фігури бувають різних видів.

Інверсія (лат. іnversio— перестановка). При інверсії порушується прямий порядок слів у реченні. Група підмета може стояти після групи присудка: "/ шумів весняним шумом широкий шлях, велично і легко здіймаючись над притихлим перед пробудженням безмежним привіллям" (М. Стельмах).

Поширеним видом інверсії є постпозитивна постановка прикметників: прикметники стоять після іменників. Наприклад:

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать.

(Леся Українка)

Еліпсис, еліпс (грец. еllеірsis — опущення, недостача) — це пропуск у реченні слова чи словосполучення, яке зрозуміле з конкретної ситуації або контексту. Еліпсис надає мові лаконічності і емоційного наснаження:

Там повіє буйнесенький,

Як брат заговорить.

(Т. Шевченко)

Недомовлені, обірвані речення називають обривом. Обриви передають хвилювання того, хто говорить:

Іди... міряють... Андрій видивився на неї.

Вона не могла говорити, притисла рукою серце і важко дихала...

— Іди ж, міряють-бо...

— Хто міряє? Що?

— Пани, ох! Наїхали, будуть землю ділити.

(М. Коцюбинський)

Часом речення обірване тому, що той, хто говорить, не наважується сказати все. Героїня поеми Шевченка "Наймичка" не може сказати синові Маркові, що вона його мати:

"Я не Ганна, не наймичка,