Розділ «8.3. Художня мова»

Звукова: "Любочці нашій складаю співаночку: // Любонько, любь, любов'ю, любляночку " (Любов Голота).

Синтаксична: "А ти десь там, за даллю вечоровою, //А ти десь там, за морем тишини " (Ліна Костенко).

Епіфора (грец. epiphora — перенесення, віднесення далі) — стилістична фігура, заснована на поєднанні однакових слів у кінці речень, поетичних рядків або строфи. Наприклад:

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

(В. Симоненко)

Сймплока (грец. symphloke — сплетіння) — синтаксична конструкція, у якій анафора поєднується з епіфорою. Сймплока часто використовується у фольклорі.

Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас?

Чи не ті ж мене стрільчаки-яничарки постріляли, що і вас?

Завтра на тій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди Добрі, ласкаві й злі.

(В. Симоненко)

Крім терміна "сймплока", є ще термін "комплекція" (лат. соmрlехіо — поєднання, сукупність, complektor — охоплюю).

Стик, (зіткнення), анадиплосис (грец. anadiplosis — подвоєння), епанастрдфа (грец. epanastrephe — повертаюсь назад) — повторення слова або словосполучення в кінці одного речення і на початку наступного.

Чому стилетом був мій стилос. І стилосом бував стилет.

(С. Маланюк)

Стик ще називають підхопленням, бо кожен новий рядок немовби підхоплює, підсилює, розгортає зміст попереднього.

Поетичне кільце (грец. epistrophe — крутіння) — повторення однакових слів на початку і в кінці речення, абзаца чи строфи.

Ми думаєм про вас в погожі літні ночі,

В морозні ранки, і в вечірній час,