Розділ «ЛЕКЦІЯ 3. Модерністська проза початку ХХ століття»

З 1910 р. по 1922 р. автор написав понад 20 зошитів, які склали багатотомний роман - "У пошуках утраченого часу". Він поставив собі за мету створити "суб'єктивну епопею", яка відображала не події, що правлять світом, а психологічні процеси, котрі визначають стан суспільства.

Незважаючи на смертельну хворобу і виснажливу працю над твором, письменник був обізнаний з новинами музичного та театрального життя Парижа. Він приймав у себе друзів із щирістю самотнього серця. Перша світова війна принесла йому багато горя: гинули товарний, знищували улюблений Париж. У 1913 р. він перебував у місті, коли на вулиці падали німецькі снаряди. Саме війна зупинила вихід з друку його епопею. Перша частина (роман "На Сваннову сторону") була видана за власні кошти у 1913 р. і не мала успіху. Наступна книга вийшла лише в 1919 р. Того ж року прийшов визнання: присудження літературної премії Гонкурів, популярність в Англії, Америці, Німеччині.

Але здоров'я погіршувалося. Письменник виснажував себе постійною працею, безсонними ночами, відмовою від лікування. На початку 1922 р. захворів на запалення легенів і 18 листопада помер. На останній сторінці рукопису перед смертю написав: "Кінець".

Марсель Пруст створив працю свого життя у дуже драматичний для нього період.

Багатотомний роман "У пошуках утраченого часу" - це сучасна епопея. У ній письменник відобразив психологічні процеси, які визначили стан суспільства. Його "реальністю" стала особистість із настроями, думками, почуттями, які постійно змінювалися. Автор звернув увагу на свідомість людини, що складалася з низки асоціацій, вражень, спогадів.

У романі відсутній історичного часу, а був наявний психологічний, духовний час, який складався із пам'яті, відчуттів і переживань. Саме увага до звуків, смаків, кольорів, запахів, які пробудили забуті враження, дала змогу порівняти твір з естетикою імпресіонізму.

У романі "Сванново сторону" М. Пруст дослідив одне почуття - кохання до жінки, пов'язане з безліччю відтінків і проявів: ревнощі, недовіра, закоханість, розчарування, пристрасть... і "прозріння".

Одного разу в театрі один із давніх приятелів Сванна познайомив його з Одеттою де Кресі, про яку він ще раніше говорив з ним, як про чарівну жінку... Одетта справді видалася героєві гарною, але красивого тією вродою, до якої він був байдужий, яка не пробуджувала в ньому пристрасті й навіть викликала якусь фізичну відразу. Як на його смак, вона мала різко окреслений профіль, надто ніжну шкіру, риси обличчя завеликі.

Отже, перша зустріч з Одеттою взагалі не вразила Сванна, він надто критично оцінив риси її обличчя. Це жінка не його типу. Сванн - духовно багата людина з витонченою душею, закохана в красу й мистецтво.

Через деякий час після знайомства в театрі вона передана героєві листа і попросила дозволу оглянути його колекції, які за цікавили її, "жінку темну, але наділену слабиною до гарних речей", додавши, що краще пізнає його, коли побачить у домашньому побуті, у затишній обстановці, за чаєм, серед книжок. Він запросив її до себе. Одетта, прощаючись, висловила жаль, що так мало пробула в домі, де відчула себе щасливою. Вона зробила натякала на те, що між ними виникли романтичні стосунки. Хоча цим викликала у Сванна усмішку.

Кожен наступний візит Одетти ставав для Сванна розчаруванням. Вони зовсім різні. Одетта постала перед нами жінкою з міщанськими поглядами, далекою від духовності, її більше цікавило матеріальне.

М. Пруст не випадково ввів своїх героїв у салон Вердюренів, де збиралися ті, хто уособлював вишуканість і культуру. У салоні звучить музика, а всі присутні робили вигляд, що знаються на ній, що світ мистецтва посідав особливе місце в їхньому житті, щоб їх ніхто не запідозрив у відсутності духовності.

Автор розвінчав лицемірство, брехливість Вердюренів, у яких відсутній художній смак. У той же час, Сванн на одному вечорі, слухаючи музичний твір для роялю і скрипки, відчув справжнє сп'яніння, якого ніколи. Він зрозумів, що відчув це лише завдяки Одетті, і пройнявся до неї якоюсь незнаною любов'ю. Повернувшись додому, Сванн затужив за нею. Таким чином, це кохання дало змогу відмолодитися душі Сваннові.

Вона злилася з музикою. Проте такі почуття не були справжніми, бо герой покохав уявну Одетту, а не реальну. її постать він порівняв з полотнами Відродження. Ця схожість зробила її дорожчою і кращою для Сванна. Цим герой нагадав Пігмаліона, бо любив витвір свого мистецтва. На юнака не справляла враження погана репутація Одетти. Йому говорили про неї як про дівку, про утриманку, а він продовжував любити "добру, наївну Одетту - ідеалістку, майже не здатну брехати".

Одного разу Одетта привела до салону Вердюренів графа Форшвіля, і тоді Сванн ще більше почав "привертати" прихильність Одетти. Ного кохання набуло хворобливої ознаки, він ладен слугувати їй, але Одетта не звертала ніякої уваги.

Згодом герой дізнався, що кохана - це легковажна жінка, проте хотів вірити, в неї. Ревнощі викликали у юнака захворювання, але така хвороба не піддавалася лікуванню - "видалити її - це було все одно, що знищити Сванна".

Самотність спонукала чоловіка покохати не справжню жінку, а витвір свого вишуканого уявлення.

Ілюзорне кохання під натиском долі зруйнувало. Пані Вердюрен запросила на обід графа Форшвіля з Одеттою до Булонського лісу, але без Сванна, бо називала його "занудою і дурнем". М. Пруст цим епізодом підкреслив сатиру на буржуазний "клан", який до культури, краси не мав ніякого відношення, виділив нікчемність людей. Після всіх цих подій Сванна у салоні Вердюренів не з'являвся.

Ілюзії героя до Одетти розвіялися на одному великосвітському зібранні у маркізи де Сент-Еверт.

"Сидіти з цими людьми в одній клітці йому було страшенно важко; їхня дурість і недоречні жести дошкуляли тим більше, що не знаючи про його кохання, нездатні... поспівчувати йому і поставитися до нього інакше, ніж із посмішечкою, як до хлоп'ятства, або з жалем, як до божевілля, вони спонукали його уявляти своє кохання як чисто сучасний стан...".