o Лаконізм;
o Психологічна майстерність;
o Чіткість і виразність описів природи чи людської діяльності;
o Його твори - приклад служіння митця ідеям справедливості і людяності, чесності і мужності;
o Лексика творів досить проста, розмовна, герої Хемінгуея часто вживали і не зовсім "джентельменські" слова, вони не приховували за респектабельною поведінкою своїх справжніх почуттів;
o Автор не тяжів до метафор, здебільшого використовував слова не в переносному, а у прямому їх значенні. Порівнянь небагато, і вони прості й конкретні, тобто передавали внутрішній стан героя. Мова відзначалася простотою, виразністю і лаконізмом (так званий "телеграфний стиль").
o Метою Хемінгуея було не повне розкриття мотивів поведінки людей. Він намагався дати поштовх до розвитку уяви читача, викликати не просто цікавість до долі героя, а й прилучити до співучасті у вирішенні його життєвих проблем. Автор нічого не підказував, лише подавав скупі факти, надаючи читачеві можливість самому дійти певних висновків;
o Герої письменника - "герої кодексу". Якими б не були теми і сюжети творів, він завжди залишався у колі загальнолюдських морально-етичних категорій: честь, мужність, людська самоповага, велич кохання. Письменник сповідував філософію своєрідного стоїцизму, витримку під ударами долі, стійкості у найнебезпечніших ситуаціях. Це був хемінгуеївський моральний кодекс, і його персонажі стали "героями кодексу", як їх згодом стали називати літературні критики.
o Введення у літературу "принципу айсберга", який на одну восьму височів над водою, а сім восьмих його заховані під поверхнею. Прозаїк вважав, що саме так має творити митець: він не повинен говорити все, більша частина змісту має бути закладена у підтексті. Поетика Е. Хемінгуея характеризувала натяками та недомовками. Він змалював тільки факти, але за ними легко вгадувалися складні психологічні процеси, душевні драми героїв. Уникаючи деталізованих описів, авторських пояснень, "саморозкриття" персонажів, він перетворив багато оповідань на короткі драматичні сцени, зменшив додаткові відомості до майже драматургічних ремарок. Слова, байдужі й нейтральні, часто допомагали не виявити, а навпаки, приховати думки і переживання. Коли людині стадо вкрай погано, коли її душила біль і туга, вона говорила про якісь дріб'язкові речі - про їжу, дорогу, погоду, спорт. Внутрішня напруга відчувалася лише в інтонаціях, у розірванім синтаксисі, у багатозначності пауз, у настійливому, ніби автоматичному повторі однієї і тієї самої фрази. Тільки у моменти найвищого емоційного напруження приховане виривалося зовні у якомусь слові чи жесті. Хемінгуей - майстер відбору і продуманої послідовності фактів. Він тяжів до виразності й лаконізму, зосереджуючи увагу на деталях, які несли у собі велике емоційне навантаження. Добре володіючи складним мистецтвом натяків, досягав максимальної виразності художньої деталі. Символічна деталь дала змогу авторові не тільки відобразити певний факт чи явище, а й передати внутрішній пафос оповіді. Реалістична символіка посилила ліричне звучання творів, надала їм філософської багатозначності.
o Війна і смерть стали предметом.
o Час, простір, герої - все звужувалося так, щоб увійти в "магічне коло" головного персонажа. Але водночас специфіка реалізму полягала у тому, щоб це вузьке коло не замкнуло в собі читача, щоб герой виявився не тільки як певна людська особистість, але й як продукт своєї епохи.
Роботу над романом "Прощавай, зброє!" Ернест розпочав у березні 1928 року і повністю закінчив у США у червні 1929-го року. Під час роботи над цим твором, закінчив життя самогубством батько автора. Ця подія ще раз нагадала письменникові про трагізм людського життя і наклала трагічний відбиток на його власну долю. Вона відобразилась і на символіці назви нового роману: в англійській мові вираз "A farewell to arms" одночасно означав і "прощавай, зброє" і "прощавайте, руки" (руки тих, хто нас любив). Таким чином, з перших сторінок роману звучала тема втрат, які переслідували головних героїв.
Дія роману "Прощавай, зброє!" безпосередньо була пов'язана з війною. Сюжет твору заснований на реальному факті із життя автора - фронтового кохання між пораненим лейтенантом і сестрою милосердя. Ця історія залишила такий слід у душі автора, що минуло декілька років, перш ніж він зміг про неї розповісти. Даний твір - розповідь про війну і кохання. Відштовхнувшись від власних реальних переживань під час Першої світової війни, митець використав їх не стільки як основу сюжету, скільки як джерело, що забезпечило художньо переконливу достовірність переживань героїв. Твір написано в тій самій манері і витримано в тому ж композиційному ключі, що і "Фієста". Це роман з однією дійовою особою, одним героєм, розповідь про декілька місяців його життя.
Цього справедливо вважали одним із найбільш соціально значущих творів автора. Перша світова війна стала трагічним фоном книги, на якому відбулося становлення характеру героя. Але не війну зображував автор. Епоху пропущено через свідомість її рядового учасника, через долю звичайної людини - "негероїчного героя". Е. Хемінгуей свідомо уникав епічності, описовості та філософської об'єктивності, натомість він свою ліричну розповідь доводив до трагічного звучання. Такий тип оповіді не тільки збагатив антивоєнний пафос книги, а й посилив звучання стоїчного песимізму, що ним був на той час позначений світогляд митця.
Війна і кохання, життя і смерть - усе органічно переплелося творі. Війна показана лише через призму сприйняття головного героя і тих, з ким йому доводилося безпосередньо зустрічатись: італійських солдатів, полкового священика, лікаря з госпіталю. "Хай їй чорт, цій проклятущій війні" - говорили водії санітарних машин. Головний герой роману у ставленні до війни пройшов кілька етапів. На початку твору досить іронічно розповідалося про війну і мету, задля якої вона відбувалася: "На початку зими дощі полили не вщухаючи, а з дощами прийшла холера. Та її скоро припинили, і зрештою у війську від неї померло всього сім тисяч чоловік". Головний герой Генрі знав, що війна - це страхіття, а проте треба воювати до кінця. Молодий і недосвідчений солдат, - він був впевнений у своїй недоторканості, у своєму особистому безсмерті. Та ось і його поранено. Діалог зі священиком дещо змінив погляди героя на війну. Італієць-священик побачив війну зсередини, вона понівечила його землю та народ. Американець Генрі, навіть поранений, побачив її збоку, лише споглядав її наслідки.
Повернувшись із госпіталю до своєї частини, Генрі з жахом усвідомив, що війна калічила людей не лише фізично, а й морально: блискучий хірург, делікатна людина, Рінальді втратив любов до життя, спустошився духовно. Його оточили "морок і порожнеча, і більше нічого".
В результаті роздумів про війну Генрі дійшов висновку, що солдатів - цих простих італійських селян, - "побито щойно почалася війна. Тим селянин і мудрий, що на самому початку зазнав поразки. Дайте йому владу і побачите, який він мудрий!". Та про селян у цій війні ніхто не дбав. Жахливі сцени розгрому італійської армії під Капоретто, свідком і учасником яких Хемінгуей зробив свого героя, змусили лейтенанта Генрі по-новому глянути на війну і по-справжньому її відчути, війну, в якій гармат було надто мало, щоб їх втрачати, а розстрілювати своїх простіше, ніж зупинити наступ супротивника; війну, в якій втратили зміст усі високі слова - "священний", "славний", "жертва", "не мине марно": "Ми чули їх часом, стоячи під дощем десь віддалік так, що до нас долинали самі ті слова, вигукувані щодуху, і читати на плакатах, що їх наліплено на інші плакати; але я не бачив довкола нічого священного, а те, що називали святим, не гідне було слави...".
І, вжахнувшись такої сутності війни, Фредерік Генрі вийшов з неї, уклавши "сепаративний мир". До цього він був самотній у чужій країні, армії та війні. І коли зникло те єдине, що зв'язувало його з війною - добра воля, - залишився один проти всього ворожого світу. Коли герой розповідав про своє дезертирство, втечу і врятування від польової жандармерії, автор кожне його речення розпочинав із займенника "я". Діставшись берега, герой знову почувався серед людей страшенно самотнім, навколишній світ став для нього невблаганно жорстоким. З нагнітанням туги самотності, тривоги і відчаю людини, що втратила всі орієнтири, герой зрікся будь-якого обов'язку перед світом, порвав усі зв'язки, усі стосунки з ним. Навіть "гнів змило в річці разом з будь-якими обов'язками". Тільки кохання - наче острівець людяності, доброти - залишився у героїв. Закохані не могли сваритися, не тому, що вони такі духовно спорідненні. Мабуть, єдине, що їх об'єднало, - це чистота і щирість, така дивна в цьому наскрізь облудному світі. Через те, - каже Кетрін, ""нас тільки двоє в цілому світі, серед чужих людей, якщо між нами щось западе - нам кінець, вони здолають нас". Кетрін і Генрі сховалися від усього світу в горах Швейцарії.
А проте війна весь час незримо була присутня у цій безхмарній ідилії. Генрі примушував себе не думати про неї, намагався зосередитися на чомусь зовсім іншому. "Я знов узявся до газет та до війни на їхніх сторінках і потроху лив содову на лід у склянці з віскі...".
За романом для Е. Хемінгуея, війна - найстрашніший і найяскравіший, але цілком закономірний прояв ворожості всього світу до окремої людини. Адже це в мирний для них час герої зазнали трагедії. Єдина опора у ворожому світі - кохання - вбило Кетрін. І більше для Генрі не існувало нічого, і все, що було, виявилося марним. Людина залишилась наодинці з собою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XX століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3. Новаторство прози Е. Хемінгуея: лаконізм, "ефект айсбергу", відвертість сповіді від першої особи, лейтмотив ("Прощавай, зброє!", "По кому подзвін")“ на сторінці 4. Приємного читання.