Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями.

У старих писаних джерелах Купала характеризується як поганський бог земних плодів, якому приносили в жертву хліб – основний плід землі.

З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходили із села з радісними співами, розкладали вогнище на горі або десь у лісі поблизу ріки, танцювали навколо того вогнища й стрибали через вогонь.

Дівчата з трав і польових квітів плели вінки, пускали їх на воду і ворожили: який вінок тоне, та дівчина й заміж не вийде. Інші, сплівши вінки з богородської трави, святили їх у церкві та зберігали протягом цілого року. Під час хвороби людей чи тварин напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

Головними атрибутами свята є Купало й Марена, що в різних місцевостях України готуються по-різному.

Коли вже потоплено Купала й Марену, то дівчата тікають від хлопців, щоб ворожити. Дівчата дістають з-за пазухи заздалегідь підготовлені свічі, запалюють їх і кожна ліпить до свого вінка, а потім ті вінки пускають на воду. І ось у темну Купальську ніч на спокійній поверхні води пливуть десятки вінків із золотистими вогниками, віщуючи дівочу долю. А дівчата в цей час ідуть понад річкою і співають.

В окремих місцях вінки виловлюють хлопці і розшукують по них дівчат, бо, за умовами свята, той, хто розшукає дівчину, має поцілувати її.

Наші давні предки мало знали про спорові рослини, а тому вірили, що вони повинні цвісти. Існує вірування, що чоловік, здобувши цвіт папороті, стає всезнаючим і всебачачим. Папороть цвіте дуже короткий час, тільки одну мить у ніч під Івана Купала, а тому здобути цю квітку дуже важко, тим більше, що той цвіт бережеться від людей самою нечистою силою. Отже, хто хоче здобути цвіт папороті, той мусить перехитрити самого чорта.

В наш час народні звичаї відзначати Івана Купала продовжуються і в різних місцевостях України мають своє забарвлення.

Свято Відсічення Голови Святого Пророка Предтечі в народі називають Головосіка.

В цей день не варять борщу, бо в цей день гріх їсти борщ. Віруючі люди не беруть у цей день в руки ножа, навіть хліб ламають руками. Нічого не можна рубати сокирою і пиляти пилкою.

Цього ж дня суворо дотримуються посту. Не можна різати нічого, що нагадує собою голову, бо може потекти кров.

Збирається останній цвіт звіробою, заливають його горілкою й тримають як ліки протягом року.

Святих апостолів Петра й Павла

(29 червня ст. ст. – 12 липня нов. ст.)

Свята Церква святкує в один день пам'ять двох апостолів Петра й Павла, які своїми стражданнями і великомученицькою смертю засвідчили свою віру в Христа. Найважливіші події з їхнього життя описані в Євангелії і Діяннях святих апостолів. Правила християнської віри написані ними в Посланнях, з яких два належать апостолові Петру і чотирнадцять апостолові Павлу.

Св. апостол Петро, який спершу мав ім'я Симон, родом з Віфсаїди. Єврей, син Іони, старший брат Андрія Первозванного, був рибалкою, одружений (Матв. VIII, 14—15) і мав дітей. За словами св. Золотоустого, був людиною палкою, неграмотною, простою, бідною і богобоязною. Спочатку його привів до Господа брат Андрій – тоді ж Господь дав йому ім'я Кифа, по-сирійському «скеля», або Петро по-грецькому, тобто «камінь» (Іоан. І, 40—42).

Але Петро і далі ловив рибу, доки сам Спаситель не покликав його в число премудрих ловців людських душ (Матв. IV, 18—19; Лук. V, 10—11).

Петро показав своє глибоке смирення і високу послушність; був послідовником Христа і прекрасним учнем Господа. Коли Господь вибрав Петра в число апостолів, то Він відвідав його дім і зцілив тещу його від гарячки (Марк. І, 29—31).

Серед трьох вибраних учнів Своїх Господь удостоїв Петра бути свідком Своєї Божественної сили при воскресінні дочки Яіра (Марк. V, 37), Своєї Божественної слави на Фаворі і свого страждання в Гетсиманському саду. Господь дуже любив апостола Петра. Апостол Петро раз у раз доводив Господові свою вірність в Його Божество, за що і почув від Спасителя світу такі слова: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце явили, але Мій небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили пекельні не переможуть її» (Матв. XVI, 17—18).