Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

Його красномовність так впливала на віруючих, що вони записували його проповіді і вивчали напам'ять. Багато християн, вийшовши з церкви, змінювали своє життя, чинили так, як вчив великий учитель, його називали устами Божими, а одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: «Учитель духовний, Іоанн, золотії уста!» З тих пір народ почав його називати Золотоустом.

Любов народу до Іоанна Золотоустого була така велика, що коли його призначили єпископом Константинопольським, то довелося в столицю його вивозити вночі. Вступивши на святий престол у столиці, він ревно почав займатися справами своєї пастви, майже щодня проголошував проповіді, написав свої тлумачення Святого Письма і склав Чин божественної літургії, відомої під назвою Злотоустої, яка служиться в наших Церквах кожен день, за винятком десяти днів, коли служиться літургія Василія Великого. Та мав він і своїх ворогів, котрі заздрили йому. Вони знайшли підтримку в особі імператриці Євдокії, дружини імператора Аркадія. Вона не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити його. Під її впливом був скликаний незаконний собор в поселенні Дубе, біля Халкидона, і коли єпископ відмовився поїхати туди, його вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого пастиря. Іоанн сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац і вимагав, аби випустили їх пастиря. Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Іоанна в Константинополь. Імператор послав гінців і повернув Іоанна в Константинополь. Люди радісно зустрічали свого пастиря.

Вороги вдруге організували собор і знову вирішили викликати його з Константинополя у велику суботу, напередодні Пасхи. Святитель був у церкві, коли йому оголосили про його вигнання. Він відмовився залишити в таке велике свято своїх віруючих. Тоді послана імператором сторожа увірвалась у храм і силою вивела Іоанна і відправила в Нікею, а пізніше в Арценію.

Повсюди з великою радістю люди зустрічали Іоанна і уважно слухали його проповіді. Багато людей хотіли почути від Іоанна пораду і отримати духовну допомогу. Це не радувало його ворогів. Вони вирішили привезти його в невелике містечко на березі Чорного моря. По дорозі він помер. Це було 14 вересня 407 року в містечку Команах. Через 30 років, на прохання народу, його святі мощі були перенесені в Константинополь. Урочисто народ зустрічав нетлінні останки великого угодника. Голова Св. Іоанна Золотоустого знаходиться в Москві в Успенському соборі.

Тропар свята: Як рівноапостольні навчителі світу всього, Владику всіх благайте, щоб подав спокій світові й душам нашим велику Свою ласку.

Отця Феодосія, ігумена Києво-Печерського

(З травня ст. ст. – 16 травня нов. ст.)

Преподобний Феодосій, ігумен Києво-Печерського монастиря, народився у Василькові, поблизу Києва, в благочестивій сім'ї. З ранніх років виховувався в любові до Бога. Не полюбляв дитячих ігор, одежу носив просту, в школі добре вчився, читав Святі книги. Коли йому виповнилося 14 років, помер його батько. Він ходив у церкву, вдома трудився разом із челяддю, все, що мав, роздавав бідним.

Почувши про святі місця, в яких творив чудеса Ісус Христос, Феодосій виявив бажання сходити туди. Якось він зустрів прочан, що прийшли із святої землі й мали намір знову повертатись туди. Феодосій упрохав їх, аби вони взяли його з собою. Тайкома від матері він вирушив до Єрусалима. Лише через три дні мати наздогнала його і в гніві побила. Феодосій, як і раніше, ходив до церкви. Все, що одержував від матері, віддавав бідним, додержувався постів, носив залізні вериги.

Коли йому минуло 23 роки, він прочув про святе життя Преподобного Антонія і поїхав до Києва. Феодосій прийшов до нього і попросив, щоб той узяв його за послушника. Преподобний Антоній поселив юнака в свою тісну печеру, а згодом постриг. Це було в 1037 році. Феодосій їв сухий хліб з водою, а по суботах і неділях – сочевицю і зелень. Мати Феодосія всюди шукала його. Через кілька років вона довідалася, що він у Києві, й поїхала до нього. Преподобний Антоній умовив Феодосія зустрітися з матір'ю. Вона кинулась йому на шию й зі сльозами на очах просила вернутись додому. Переконавшись, що не зможе його умовити облишити чернече життя, поблагословила його. Невдовзі вона, за порадою сина, сама пішла в жіночий монастир поблизу Києва.

На цей час у печері Преп. Антонія зібралося вже дванадцять ченців, сам же він полюбляв самотність. Преподобний Антоній залишив печеру і замість себе залишив за старшого Феодосія, який вирізнявся серед усіх своїм смиренням, працелюбством, послушаниям і строгістю в побуті.

За бажанням преподобного Антонія Феодосій був рукоположений у пресвітери і кожен день служив літургію. Після того як Преп. Антоній пішов з печери і поселився в новій, Феодосій з ігуменом Печерським Варлаамом побудували малу церкву над печерою на честь Успіння Божої Матері і викопали ще кілька нових печер.

Обраний за своє велике благочестя в 1062 році ігуменом Києво-Печерської Лаври, Феодосій не змінив свого смиренного способу життя, завжди показував приклад в роботі, на всі роботи і в церкву приходив раніше од усіх, а полишав роботу пізніше за всіх.

Святе життя Преподобного привабило в монастир багато ченців. При обранні його в сан ігумена братії було лише 12 чоловік, а невдовзі стало вже сто. Бажаючи утвердити благочестя своїх ченців на твердій основі, Преподобний Феодосій влаштував їм монастирське життя за статутом Студійського Грецького монастиря, тим самим започаткувавши монастирське життя в Київській Русі.

Крім того, Преп. Феодосієм було побудовано другу церкву, поставлено кілька келій, загороджено всі будови дерев'яним тином. Завдяки його старанням, Печерський монастир швидко піднявся, володів великим маєтком, мав можливість десяту частину своїх прибутків давати бідним.

Святим життям Преп. Феодосій славився по всій Київській Русі. Великий князь Ізяслав Ярославович вельми шанував Преподобного і часто приходив на бесіди до нього. Великий князь Святослав, який вигнав Ізяслава з Києва, часто запрошував його до свого палацу. «Якби батько мій встав із мертвих і прийшов до мене, – говорив Святослав до Феодосія, – я так не зрадів би йому, як твоєму приходу».

Шанований великим князем і боярами, Преп. Феодосій не лишав свою братію без уваги. Він був для неї прикладом в усьому. Кожен день він працював з ченцями. Приходив у пекарню, місив тісто, рубав дрова, пік хліб. На трапезі їв хліб і страву без масла. Часто прокидався вночі, молився за себе і братію монастиря. Тіло своє ніколи не омивав водою, крім лиця і рук. Під час великого посту Преп. Феодосій ішов у печеру і там проводив свій час в молитві і посту. Прощаючись з братією, він давав настанови, як себе поводити. Чернець повинен мало їсти, читати духовні книжки, постити, молитися, менших мав любити, старших – слухатись і поважати. Начальник повинен любити своїх підлеглих, навчати і наставляти їх і бути в усьому прикладом для них.

Давши настанови братії, Преп. Феодосій брав з собою трохи хліба і води, заходив до монастиря в печеру і засипав за собою вхід землею. Якщо була крайня потреба комусь поспілкуватися з ним, то в суботу і неділю підходив до вікна печери і говорив з ним. Преп. Феодосій в своїх переконаннях був твердий. Під час міжусобиць київських князів підтримував старшого брата Ізяслава і на єктеніях згадував молодшого брата Святослава, який несправедливо заволодів великокняжеським престолом. Преп. Феодосій кілька разів писав до Святослава, умовляв його повернути владу старшому брату, але слова його тільки дратували великого князя. Останній мав намір вислати святого старця з Києва.

Та Господь змирив серце непокірного князя, він примирився з Преп. Феодосієм і, на прохання Преподобного Феодосія і Преподобного Антонія, заклав новий кам'яний храм на честь Успіння Божої Матері. Під час молитви Преподобних чудесні знамення вказали те місце, де повинна стояти нова церква. Під час побудови церкви сам Преподобний часто приходив і сам працював на її будівництві. Але Преподобний не дожив до освячення церкви, яке відбулось 14 серпня 1089 року.

В 1074 році Преподобний Феодосій, як завжди, усамітнився на весь Великий Піст у печеру й на Святій неділі захворів. Почувши одкровення від Господа про свою близьку кончину, святий старець прикликав всю братію, обрав свого наступника, благословив усіх ченців, просив їх суворо виконувати чернецькі правила, попросив їхнього прощення і в суботу на Святій неділі, 3 травня, помер.