Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

Через вісімнадцять років братія монастиря перенесла тіло свого святого ігумена в новий соборний храм монастиря, де святі мощі Преподобного Феодосія спочивають і нині. Це перенесення святкується церквою 14 серпня.

Тропар свята: Піднісся ти до чеснот, змолоду полюбивши монаше життя, бажане сміливо осягнув, вселився ти в печеру і, прикрасивши життя своє постом і світлістю, в молитвах як безплотний пробував ти, в руській землі, як світле світило, засіяв ти, отче Феодосію. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Святих рівноапостольних Кирила й Мефодія, учителів слов'янських

(11 травня ст. ст. – 24 травня нов. ст.)

Свв. Мефодій і Кирило, які народилися в місті Солунь у Македонії, вважаються просвітителями слов'ян, оскільки вони перші поширили між слов'янськими племенами їхньою мовою вчення Ісуса Христа. Вони жили в IX ст. й належали до багатої і знатної родини. Старший з братів, Мефодій, був призначений грецьким імператором начальником слов'ян, що мешкали поблизу Солуня. Та він прийняв чернецтво і поселився на горі Олімпії, де проводив свої дні в молитві і вивчав Святе Письмо. Менший брат Константан (названий Кирилом при постригу в ченці) виховувався спочатку вдома, а з 13 років у Константинополі разом з грецьким імператором Михайлом. Він вирізнявся надзвичайним розумом, великими здібностями в навчанні Святого Письма і грецької та латинської мов. По закінченні курсу наук він одержав місце книгохранителя при церкві св. Софії, до того ж був учителем філософії в Константинополі, де скоро став відомим під ім'ям Константина Філософа. Йому було лише 24 роки, коли імператор послав його в Багдад як найосвіченішого й надійного захисника християнства від сарацинських мудреців. Молодий філософ з радістю прийняв це запрошення і своїми мудрими відповідями переміг своїх супротивників, які до того його зненавиділи, що навіть хотіли отруїти. Але Коліф відпустив його з Багдада з повагою, і він благополучно повернувся в Константинополь, де його з урочистостями зустріли імператор, патріарх і народ як поборника і захисника православ'я. Після повернення в Царгород Константан поселився на горі Олімп разом зі своїм братом Мефодієм, і вони оддалік од мирської суєти ще глибше почали вивчати закони Христа і готуватись до апостольських проповідей. У 857 році прийшли до імператора Михайла посли від хазар і попросили імператора прислати їм наставників, які б навчили їх істинній вірі. Вибір царя і патріарха випав на Константина, і він разом із Мефодієм вирушив до невідомої країни. Спочатку вони прибули в Корсунь (нині Херсонес біля Севастополя) і в цьому місті допомогли перенести мощі Св. Климента, єпископа Римського. Частину святих мощей вони взяли з собою і відвезли в Рим. Господь Бог благословив їх, і вони багатьох із хазар охрестили, їхній князь прийняв християнство, з почестями відпустив проповідників і письмово подякував імператору за те, що той прислав таких мудрих і вчених людей. Коли святі вчителі повернулись в Константинополь, то були зустрінуті з великими почестями як апостоли, їм обом було запропоновано єпископський сан, але на них чекала інша діяльність. У той час Борис, князь болгарський, бажаючи прийняти християнство, звернувся до грецького імператора з проханням прислати йому християнських наставників. До Болгарії вирушив Мефодій, і цар Борис прийняв від нього хрещення, його приклад наслідували Моравія та інші слов'янські племена. Константин створив слов'янську азбуку, яка відома під назвою кирилиці, і переклав св. Євангеліє з грецької мови на старослов'янську. Він почав свій переклад з Євангелія Іоанна Богослова: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог був Слово!» Це були перші слова Святого Письма, написаного церковнослов'янською мовою.

Брати провели більше чотирьох років у Моравії і Паннонії (сучасна Угорщина) і за цей час переклали слов'янською мовою Євангеліє, Апостол, Псалтир, Часослов, Служебник і ввели богослужіння рідною для них мовою. Великі християнські вчителі зустріли опір західного католицького духовенства, яке доводило, що літургію можна служити лише трьома мовами, якими був зроблений напис на хресті Господньому, тобто єврейською, грецькою і латинською. Константан же обстоював, що Господь прийшов спасти всі народи, і тому кожен народ повинен прославляти його своєю рідною мовою. Слов'янські вчителі змушені були їхати в Рим, щоб захистити свою святу справу. В той час Папою був Адріан II; він ласкаво зустрів Мефодія і Константина, підтримав їхній переклад і розпорядився, аби в церквах Св. Петра і Св. Андрія служили обідні служби слов'янською і латинською мовами. Таке рішення збадьорило святих проповідників, та невдовзі Константин, здоров'я якого було підірване подорожами і трудами, захворів, постригся в ченці під ім'ям Кирило і на 42 році життя 14 лютого 869 року помер. Залишаючи світ з надією на милість Божу, передав розпочату ним справу старшому братові, заповідаючи йому й надалі проводити проповіді Слова Божого серед слов'янських народів. Сам Папа відслужив похорон за участю всього римського духівництва і поховав його в Римі у церкві Св. Климентія.

Після смерті Кирила Мефодій був посвячений Папою Римським у сан єпископа Моравії. Він приїхав у Паннонію до князя цієї області Коцелю, який сам прийняв християнство і ревно прагнув поширити його в своїх володіннях, але й він нічого не міг вдіяти проти підступного духовенства. Св. Мефодій був висланий у Швабію, де пробув понад два роки. Папа його звільнив, але він знову зазнав гонінь і був оббріханий перед грецьким імператором, який викликав Св. Мефодія в Константинополь. Виправданий патріархом і імператором, він знову вирушив у слов'янські землі, завершив переклад Святого Письма слов'янською мовою, тобто тих книг, які не встиг перекласти Кирило. Він поширив християнство не лише в Моравії і Паннонії, але і в Хорватії, Далмації і Чехії. Відчуваючи свою кончину, Св. Мефодій обрав двох своїх учнів і заповів їм продовжувати його справу. Він управляв слов'янською паствою 16 років і помер 6 квітня 885 року в Велеграді. На його похороні служба відбувалась трьома мовами: грецькою, латинською і слов'янською. Відтоді слов'янські народи згадують своїх блаженних вчителів Свв. Мефодія і Кирила з почуттям вдячності. В Росії, яка також зобов'язана їм своєю духовною освітою, з 1863 року в пам'ять тисячоліття Росії встановлено щорічно відзначати 11 травня пам'ять Свв. Мефодія і Кирила як першовчителів і просвітителів слов'янських.

Тропар свята: Рівноапостольні вчителі слов'янських країн, Кириле й Мефодію богомудрі, Владику всіх моліте, щоб утвердились усі народи в істинній вірі Христовій і в однодумності, щоб утихомирив Він світ і спас душі наші.

Святих рівноапостольних царів Константина та Єлени

(21 травня ст. ст. – 3 червня нов. ст.)

За рівноапостольного римського царя Константина Великого (307—337) і матері його цариці Єлени християнська Церква, яка три століття зазнавала гонінь од ворогів Христа, здобула мир і восторжествувала над іудеями і язичниками. Докладно життя Константина і Єлени описав їх сучасник Євсевій – єпископ Кесарійський.

Імператор грецький Константан народився в 276 році від Констанція Хлора і його першої жінки Єлени. Батько, цар Констанцій Хлор, управляв західними територіями римської імперії. Будучи сам язичником, він не перейнявся вірою язичників, а виявив інтерес до християн, які жили у його володіннях на заході. На сході та в інших місцевостях імперії, де царювали Діоклетіан, Максиміан, Максентій, ще тривало гоніння на християн. Язичники нападали на церкви, знищували віруючих, а Констанцій зберіг свої руки чистими, не заплямувавши їх кров'ю.

Після смерті батька Константин на 31 році свого життя був проголошений імператором і швидко здобув любов і пошану від свого народу насамперед своїм розумом, смиренністю, справедливістю і сміливістю.

Остаточно утвердили його в християнстві чудесне з'явлення на небі знамення Хреста Господа і з'явлення йому Сина Божого в нічному видінні.

Впевнений в істині Божественного з'явлення, Константин став християнином, почав читати святі книги й звелів, аби християнські ієреї перебували при ньому. І не тільки в душі вірив у Христа Сина Божого, а й всенародно сповідував його перед своїми підлеглими. Після перемоги над Максентієм Константин разом з Ликинієм, зятем своїм, проголосив у 314 році свободу християнського віросповідування.

Благодать і щедроти Константина особливо сходили на Церкви Божі. «Яка була Божественна в усіх радість, – говорить Євсевій, – коли бачили, що місця, спустошені невірними, як би після довгої і смертоносної виразки, знову оживають; що храми, починаючи з фундаменту до висоти недосяжної, знову будуються і одержують набагато кращий вид, ніж ті, які були раніш зруйновані».

Константан спорудив великий пам'ятник на місці воскресіння Христа в Єрусалимі. Він звелів побудувати там молитовний дім. Цар забажав, аби цей храм був найкращий від усіх існуючих церков. І такий храм був побудований.

За велінням Константина Великого, завдяки турботам матері його Єлени побудовані були храми Божі у Віфлеємі на горі Масличній, щоб вшанувати місце Народження і Вознесіння Господа; біля дуба Маврійського, де Авраам приймав і пригощав Господа і Ангелів у подобі трьох мандрівників, у Нікомідії, в Антіохії, в Іліополі та в інших містах Фінікії.

У Римі Константин побудував храм на честь Спасителя, у Ватикані – храм в ім'я святого Апостола Петра, в домі Сессорія – на честь св. Хреста, храм на честь святих Апостолів та багато інших храмів.

Константин Великий проповідував істинного Бога і Христа не лише в своїй імперії. Він виявляв батьківську турботу щодо персидських християн, просив їхнього царя, аби в усьому сприяв їм. Він велів, аби святкували перший день неділі в пам'ять воскресіння і п'ятницю в пам'ять смерті Господа Пасху, вшановували пам'ять про християнських великомучеників, дав воїнам молитви, написані на честь цих свят. Життя ченців сприймав як великий християнський подвиг. Він також заборонив християнам слугувати євреям, карати людей смертю на хресті.