Розділ «Частина четверта «…бо залишила ти темряву і полюбила світло»»

І, як вона просила, було наготовано так. Вона там учинила плач великий над гробом мужа свого Ігоря і поминки, згідно звичаю свого. Наказала над гробом його могилу висипати, а потім древлян охітно частувати, а своїм слугам звеліла бути тверезими, а не впиватися. Коли ж побачила Ольга, що древляни п'яні, то наказала слугам своїм побити їх усіх, мовлячи:

– Винищіть на землі всіх бунтівників і убивць мужа мого, нехай противенці панам своїм (піднесли-бо руки на пана свого!) й інші свавільники в Русі, почувши про їхню загибель, боялися і не важилися б панів своїх губити, а зі страхом служили і корилися.

І убито було в той день п'ять тисяч древлян. А те вчинивши, Ольга вернулася до Києва і через якийсь час, зібравши велике військо, пішла з Святославом, сином своїм, на древлян, щоб іще помститися за смерть мужа свого, і за малий час завоювала всю землю їхню, тільки найзначніші вельможі, зібравшись у місті Коростені, міцно боронилися, що не можна було їх і за рік взяти. Ольга замислила хитрість і послала до них сказати:

– Чому ви в місті з голоду гинете, не бажаючи мені покоритися? Уже ж уся ваша земля мені піддана, і всі в мирі живуть; коли ж ви мені покоритесь, невелику візьму з вас данину, залишу в спокої, тільки дайте мені від кожного дому по голубу й по горобцю.

Вони, приймаючи це за правду, з радістю послали їй голубів та горобців, а Ольга, взявши ту данину, пообіцяла їм мир, а вночі наказала слугам до кожної пташки прив'язати сірку з вогнем, у хусточки зав'язавши, і пустити. Пташки летіли в місто, кожна в своє гніздо, і запалили місто. А люди, бачачи те, бігли з міста, а Ольга наказувала їх ловити: одних убивати, а інших у полон брати. А решту, що залишилася в живих, обклала даниною тяжкою і, добре помстившись за смерть мужа свого, вернулася до Києва з сином своїм Святославом. В рік цей, залишивши сина свого в Києві, сама поїхала до Новгорода, споряджаючи землю й засновуючи міста, села, дороги, мости, і, зібравши данину, знову повернулася до Києва і жила в мирі.

Коли Бог захотів вибрати собі людей нових і сліпотою осліплених русів світлом благодаті своєї осіяти і до пізнання себе, істинного Бога, привести, а віру православну прищепити, уздрів її до того здатною, бо всіма цнотами християнськими себе прикрасила, милостиню убогим давала, чистоту заховала, мудрість мала, а ще справедливо судила, і тому вселилась у неї ласка Святого Духа. Замислила, згідно до прирядження Божого, до Царгорода їхати, що і вчинила року 955-го, за царювання Константина, сина Неонового, а патріарха Поліекта (а за Кромером – Іоана Цимисха і патріарха Феофілакта, а за іншими – Фотія). Прийшла блаженна Ольга до Царгорода, де була зустрінута з великою честю царем і патріархом, і сам цар узяв її до своїх палаців і гарно її пошанував. А коли побачив цар, що красою й мудрістю стоїть вона вище інших жінок, вражений красою її, захотів мати її собі за жону, бо був цар молодий і не мав ще жони. Багато він їй говорив і про одруження, але вона, зрозумівши, відповіла, як мудра жінка:

– Не для того я сюди приїхала, а тому, що поганка, я і син мій Святослав, якому ви данину даєте, Бога правдивого не знаємо. Почувши про вашу православну віру і правдивого Бога, якого ви шануєте, і про службу чисту вашого закону, прагну і я тієї святої віри і тому ж правдивому Богові поклонятися. А про те, що ти говорив, потім мову вестимо, а поки постарайся, щоб я була хрещена святим патріархом, а ти будь мені хрещеним батьком, а коли того не вчиниш, то я поїду нехрещена.

Цар попросив святого патріарха, аби той її охрестив, а він, навчивши її православної віри, охрестив її в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і дав їй ім'я в святому хрещенні Єлена, і благословив її, кажучи:

– Будь благословенна між жонами руськими, бо залишила ти темряву й полюбила світло. – І сказав про неї: – Хай благословляться сини руські до останнього роду внуків твоїх.

І навчив її добре віри святої: і як Богові молитися, милостиню добру убогим давати, піст відбувати, чистоту духовну й тілесну стерегти й інші всілякі цноти християнські виконувати. А вона, як земля плодовита чи як губка, приймала все у себе. Потім дала святому патріарху багато золота і коштовного каміння на потреби церкви. Після хрещення взяв її цар зі святим патріархом до палат своїх і там добре пошанував і нагадав обітницю свою, кажучи:

– Ти з ласки Божої стала християнкою, тепер виходь за мене заміж.

Відповіла вона йому мудро:

– Як же ти мене хочеш мати, царю, за жону, коли сам мене хрестив і назвав дочкою своєю. А в християн, як сам добре знаєш, такого звичаю нема – не мені тобі це нагадувати. Не для того-бо, як відразу говорила, я сюди приїхала, щоб з тобою царювати, не хочу тобі царицею бути, царю смертному, бо уже пошлюбилась з Христом, царем небесним, з яким навіки царюватиму. Як ви ж самі кажете, є інший вік, де ті, що Бога люблять, без кінця живуть і вічні веселощі в царстві небеснім мають, якого і я всією душею прагну досягти, для чого й охрестилася. А земного царства досить мені і в Руській великій землі, де самодержцем мій син Святослав.

Багато інших премудрих слів мовила, а цар, те чуючи, дав їй в тому спокій і відпустив з миром і дарами великими. Блаженна Ольга попросила святого патріарха благословення і молитву святу в дорогу, щоб дав їй священика, мовлячи:

– Нехай при мені завжди за звичаєм християнським служба справляється, то хай мені буде отець, пастир і вчитель замість тебе.

І святий патріарх благословив її, і молився за неї, і дав їй чесного хреста (цей святий хрест, якого блаженна Ольга взяла від святого патріарха, мав такий напис: «Хай обновиться Руська земля до Бога святим хрещенням». Цей святий хрест великий князь Ярослав Володимирович, правнук її, заснувавши церкву св. Софії в Києві, поставив у вівтарі з правого боку) і святі образи, книги й інші речі священика й благословення своє і відпустив їх з миром.

Блаженна Єлена радувалася душею і тілом, взявши святість і благословення від святого патріарха, і пішла з миром у землю свою, славлячи в трійці єдиного Бога. І, прийшовши до Києва, жила за наукою святого патріарха: в пості і молитвах день і ніч, милостиню щедру убогим даючи, чистоту душевну й тілесну, яку ще, будучи нехрещеною, мала, бережучи і всілякого гріха остерігаючись, жила серед великої кількості поган, що темнотою були засліплені, нічого не боячись, – були вони, мов дикі звірі. А вона, як світла зірка перед сонцем, ішла і світлий день православ'я руським людям з'являла. Вся пильність її була в тому, аби все поганство вірою Христовою було освічено. І сина свого, великого князя Святослава, ненастанно вчила, щоб пізнав Христа і охрестився, а також бояр і всіх людей, до яких говорила:

– О сини руські, послухайте мене і пізнайте Бога правдивого, в Трійці єдиного, творця неба, і землі, і всіх речей видимих і невидимих, а залишіть поганих бовванів, які вас у таке шаленство привели, бо бездушним, глухим і німим вірите. А вони вам жодної допомоги дати не можуть, тільки згубу вічну душ ваших. І їх ви за богів собі маєте і всю надію свою на них покладаєте, а вони не є богами, а ошуканством бісовим. Ви добре знаєте, що і я в тому невір'ї сліпотою була огорнена, не знала дороги до вічного життя. А коли пізнала я від правдиво знаючих, що нема під сонцем іншого Бога, окрім цього, в якого і я увірувала і хрестилася в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

І багато їх учила вірі, і деякі з них увірували й охрестилися. А син її, великий князь Святослав, який звичаєм був, як звір, і вельможі його також про те мало дбали і її в тому не слухали, тільки ж хреститися нікому не забороняли, хоч і насміхалися з таких. А свята завше за сина свого молилася Господу Богу і його часто упоминала й учила, але нічого не досягла від непокірного сина свого. Сприяла вона наверненню всіх людей Руської землі, як інша цариця Єлена, котра з сином своїм весь світ просвітила святим хрещенням, так і ця наша блаженна Єлена, як правдива учениця Христова і єдиноревнильниця святих апостолів, обходячи міста і села своєї землі, всім людям проповідувала учення й віру Христову. А віруючим данину зменшувала, іншим і всю відпускала, ідолів руйнувала, а на їхніх місцях церкви й хрести ставила, від яких потім багато див було, й пророчила, що Господь не допустить, щоб рід руський у невірі гинув, і навертала їхні серця до розуму православ'я, як її.

Якось проходила вона землю свою, і трапилося їй бути в якомусь великому лісі над рікою великою на ймення Плоскова, і побачила там божественне видіння, тобто місце це осяялось трисвітлими променями сонячного божества, аж годі було дивитися. І зраділа цьому видінню, подякувала Господові Богу і, до своїх обернувшись, пророчила, що на цьому місці має бути церква в ім'я святої Трійці, а до того монастир і місто велике. Помолилася на цьому місці довго і хреста там встановила. А потім знову божественна Ольга повернулася до Києва і, там живучи, багато добра чинила: убогим щедру милостиню давала, гостей і перехожих всім достатком наділяла, навіть коли з поган були, рівняючись до свого владики, господа Ісуса Христа, котрий сонцем сяє над злими і над добрими і дощ посилає на праведних і грішних. Через якийсь час згадала блаженна про те видіння, що на ріці Плоскові бачила, і послала туди багато золота, щоб заснувати церкву святої Трійці, там же і місто велике було закладено – Псков, за пророцтвом її. Працювала для поширення віри святої аж до чесної сивини, велику користь чинячи землі Руській.