Розділ «Частина перша «Впало з неба на скіфську землю золоте знаряддя…»»

Такий пам'ятник лишив будівничний мосту.

89. А Дарій обдарував Мандрокла й перейшов до Європи. Іонійцям наказав він плисти Понтом аж до ріки Істра; як допливуть до Істра, мають там вибудувати міст і зачекати на нього. Флот вели іонійці, еолійці та геллеспонтійці[112]. Коли вже флот переплив Кіанеї й прибув до Істра, заплив по ріці на два дні дороги від моря; там збудували міст на вузині Істра, де він починає ділитися на рукави (устя). А Дарій, як переправився мостом через Босфор, рушив Фракією і аж дійшов до джерела ріки Теара; (тут) затримався табором і став на три дні.

90. Ті, що мешкають над Теаром, кажуть про нього, що це найкраща з усіх рік завдяки своїм лікувальним властивостям; вона лікує коросту на людях і конях. А має вона тридцять вісім джерел, що витікають із одної скелі, одні з них зимні, другі теплі. Дорога до них так само далека від міста Герея коло Перінфа, як і від Аполлонії, що над Евксінським Понтом, (а саме) обидві довгі на два дні мандрівки. Ріка Теар вливається до ріки Контадесда, Контадесд до Агріани, Агріана – до Гебра, а Гебр до моря коло міста Енос.[113]

91. Отже, до тієї річки прийшов Дарій і розіклав табір. Йому подобалася річка; він звелів поставити стовп і на ньому зробити напис такого змісту: «Джерела ріки Теара дають найкращу й найгарнішу з усіх рік воду; до них і прийшов найкращий і найгарніший з-поміж усіх людей Дарій, син Гістаспа, цар усього світу, як ішов походом на скіфів». Таке він там написав.

92. Звідти рушив Дарій і прибув до іншої ріки, що називається Артеск; вона пливе через країну одрисів[114]. Як прибув до цієї ріки, зробив таке. Призначив місце для війська й по тому наказав, щоби кожен вояк приніс один камінь і поставив на означене місце. Як військо це зробило, полишив ту величезну купу каміння й рушив далі.

93. Не дійшовши ще до Істра, зайняв країну гетів-невмираків[115]. Ті ж фракійці, що живуть у Сальмідессі, як і ті, що трохи вище Аполлонії й Месамбрії, звані скірміадами й ніпсеями, піддалися Дарієві без бою[116]. Гети ж через нерозумність чинили опір, отже, їх було побито. Вони найхоробріші, найсправедливіші між фракійцями.

94. А невмираки вони ось чому. Вони думають, що не вмирають, а після скону йдуть до бога Салмоксіса; дехто з них називає його Гебелейзісом. Кожні п'ять років вибирають вони одного з-поміж себе жеребом і посилають як посла до Салмоксіса і кажуть (переказують) йому, чого вони за кожним разом потребують. А посилають так: одні з них шикуються й тримають три списи, другі ж беруть посла до Салмоксіса за руки й ноги, підносять угору й кидають на списи. Як він проколений умре, то думають, що бог ласкавий; якщо ж не вмре, то звинувачують того посла, кажуть, що він лиха людина. Після оскарження цього посилають іншого, а свої справи (до бога) доручають іще живому (послові). Ті фракійці стріляють проти грому і блискавки вгору, до неба, і погрожують богові (грому), – бо вони не визнають іншого бога, крім їхнього.[117]

95. Наскільки ж я довідався від греків, що живуть над Геллеспонтом і Понтом, Салмоксіс був людиною й служив на Самосі в Піфагора, сина Мнесарха. Там він став вільним, заробив багато грошей і поїхав звідти додому. А фракійці мали злі й дикі звичаї. Салмоксіс же пізнав іонійський спосіб життя й куди лагідніші від фракійських звичаї, – бо він спілкувався з греками та з їхнім найвизначнішим мудрецем Піфагором[118]. Він побудував собі домівку й у ній пригощав найвизначніших (фракійських) громадян. Нагодувавши, повчав їх, що ні він, ні його співбесідники довіку не помруть, а перейдуть до такого місця, де чекає на них усяке добро. У тому часі, як він це говорив і робив, збудував собі підземну домівку. Як та домівка була готова, зник він з-поміж фракійців, зійшов у підземелля й жив там три роки. Вони тужили за ним і вболівали за небіжчиком; але на четвертий рік він з'явився між фракійцями, й так вони повірили в те, що їм говорив Салмоксіс. Таке діло, як кажуть, він зробив.

96. Та я в те (все), ні в підземну домівку, не те щоб не вірив зовсім, але не надто вірю; думаю все ж таки, що Салмоксіс жив задовго до Піфагора. Але чи взагалі була така людина Салмоксіс, чи то лише місцевий бог гетів, годі про це. Досить, що ті, які у це вірять, переможені персами пішли разом з іншим військом.

97. Дарій, а з ним разом піше військо, прибули до Істра. Як переправилися через ріку, звелів (Дарій) іонійцям зірвати міст і наказав іти за ним сушею, а так само й залозі кораблів. Іонійці вже мали зірвати міст і виконати Даріїв наказ, як Кой, син Ерксандра, вождь мітіленців[119], сказав до Дарія, – спитавши наперед, чи цареві буде приємно, щоби хтось висловив свою гадку: «Хочеш іти, царю, походом на таку країну, де, мабуть, ні шматка землі не обробляють, ні міст не мають. Дозволь, отже, щоби цей міст стояв так, як стоїть, а признач для нього варту з тих, що його будували. Якщо у нас все буде гаразд і знайдемо скіфів, будемо мати готову зворотну дорогу; якщо ж не зможемо їх знайти, також буде можливість повернутися. Я не боюся того, що ми, може, програємо їм у боротьбі, а більше того, що не зможемо їх знайти й у блуканні можемо всі загинути. Може, хто сказав би, що я це тому говорю, щоби лишитися; ні, я лише раджу тобі, що на мій погляд найкраще, а сам іду з тобою і ніяк не лишуся». Дуже сподобалася ця гадка Дарієві, й він відповів так: «Мій лесбійський друже, як я здоровий повернуся додому, прийди до мене, щоби я тебе за добру раду нагородив добрими справами».

98. Так він сказав, зав'язав шістдесят вузлів на ремені, покликав на розмову іонійських тиранів[120] і мовив: «Мужі іонійці, мою попередню думку щодо мосту хочу облишити, а ви візьміть ремінь і зробіть ось так. Як лише побачите, що я рушаю проти скіфів, від тієї хвилини розв'язуйте кожного дня один вузол. Якщо я за цей час не повернуся, а мине стільки днів, що й вузлів, пливіть додому. Але до того часу стережіть міст, бо я постановив інакше; стережіть же його й бороніть дуже уважно. Як це виконаєте, дуже мені догодите». Так сказав Дарій і рушив у похід.

99. Перед Скіфією до моря лежить Фракія. В цій землі є затока, а за нею простягається вже Скіфія[121]; до неї тече Істр, звернений устям на схід. Тепер подам опис побережжя Скіфії, (починаючи) від Істра, для визначення його довжини. Від Істра починається Стара Скіфія; вона тягнеться на південь аж до міста, званого Каркінітідою. Дальшу частину краю, гористу, все (ще) вздовж Понту, заселив народ таврів аж до так званого Скелястого півострова[122]. Скіфія у двох місцях межує з морем, на півночі й на сході, так, як Аттика; подібно до того й таври мешкають у Скіфії, якби от у Аттиці інший народ, а не афіняни, займав півострів Суній, що найдалі виступає в море, тобто від Форіка до Анафліста[123]. Та це я кажу для того, щоби (лише) порівняти мале з великим. Така то Таврія. Хто ж не об'їхав тієї частини Аттики, тому наведу інше порівняння. Таври живуть у цій частині Скіфії так, неначе в Іапигії інший народ, а не іапиги, займав гори, починаючи від гавані Брентесія аж до Таранта[124]. Кажу про ці дві країни, а є ще багато подібних до Таврії.

100. А вище Таврії знову скіфи, що мешкають далі на схід над морем, а на захід від Кімерійського Босфору й озера Меотиди аж до ріки Танаїса, що впадає до затоки того озера. Від Істра ж догори, в середині краю, межує Скіфія спершу з агафірсами, далі з неврами, андрофагами, врешті з меланхленами.[125]

101. Скіфія має вигляд чотирикутника, що у двох місцях прилягає до моря; той бік, що над морем, такий самий завдовжки, як і той, що простягається у глибину краю. Бо від Істра до Борисфена десять днів дороги, а від Борисфена до озера Меотиди ще десять; туди ж, у глибину краю, від моря до меланхленів, що мешкають трохи вище від скіфів, двадцять днів дороги; день дороги я приймаю за двісті стадій. Так, отже, скісний бік Скіфії складає сорок тисяч стадій, а простий, у глибину краю, знову стільки ж стадій. Такий завбільшки той край.[126]

102. Скіфи зрозуміли, що не зможуть у бою власними силами вистояти проти Дарієвого війська, й послали послів до сусідів. Їх вожді зібралися на раду, бо йшло велике військо. На зборі були вожді таврів, агафірсів, неврів, андрофагів, меланхленів, гелонів, будинів і савроматів.

103. Таври мають такі звичаї. Мореплавців з розбитих кораблів і тих греків, що їм удасться захопити у морі, жертвують Діві (богині) в такий спосіб. Спочатку вони розбивають приреченим ціпком голову. Потім, за словами одних, тіло скидають зі скелі в море, – бо на скелі стоїть жертівник, – а голову прибивають до палі; інші так само розповідають щодо голови, але кажуть, що тіла не скидають зі скелі, лише ховають у землі. А та богиня, що їй жертвують, це, за словами самих таврів, Іфігенія, дочка Агамемнона[127]. З ворогами ж, як попадуть у їх руки, чинять так: кожний відтинає голову й несе додому. Там набиває її на палю і ставить високо над дахом, найчастіше коло димаря. Вони кажуть, що ті голови стирчать там і пильнують дім. Живуть вони з грабунку і війни.

104. Агафірси – це найніжніші люди. Вони носять особливо багато золотих прикрас. Із жінками живуть усі спільно, через те вони всі собі браття й рідні і немає в них ні заздрощів, ні ненависті. В усіх інших звичаях вони подібні до фракійців.

105. Неври мають скіфські звичаї. За одне покоління перед походом Дарія мусили вони покинути край через змії. Саме земля вивела із себе багато змій; вони ще й напали з півночі, з пустелі, так що неври мусили покинути свій край і перейти до країни будинів. Виглядає так, що ті люди чарівники. Скіфи й греки, що живуть у Скіфії, кажуть, що кожен невр раз на рік стає вовком на кілька днів, а по тому знову прибирає давню подобу. Мене в тому не переконали, але вони й далі говорять уперто своє й присягаються, що це (таки) правда.[128]

106. Андрофаги мають найдикіші звичаї з усіх; вони не знають правди й закону в них немає ніякого. Вони кочують. Одяг носять скіфський, а мову мають свою особливу. Вони одні з цих (народів) їдять людей.

107. А меланхлени всі носять чорний одяг й від того дістали назву. Звичаї мають скіфські.