Розділ «Частина перша «Впало з неба на скіфську землю золоте знаряддя…»»

73. Так ховають царів. А як умре якийсь інший скіф, то найближчі родичі кладуть його на віз і обвозять по приятелях. Кожний із них (приятелів) приймає їх і частує тих, що йдуть із небіжчиком, та й небіжчикові дає того, що й іншим. Так возять звичайних (скіфів) сорок днів, а потім ховають. Як уже поховають (покійника), то очищуються скіфи таким чином. Вони намазують і миють голову, а з тілом роблять так. Забивають (у землю) три кілки так, щоби були один до одного нахилені. На них натягають повстяне покривало, сильно стягають його, а в начиння, що стоїть між кілками під покривалом, кидають розпечене на вогні каміння.

74. У них ростуть коноплі, подібні у всьому до льону, тільки більші і грубіші: щодо цього коноплі перевершують льон. Вони ростуть сіяні й дикі. З них роблять фракійці одяг, у всьому подібний до лляного; якщо хтось близько не був би обізнаний з тим одягом, не розпізнав би, чи лляний він, чи конопляний; хто не бачив (ніколи) конопель, подумає, що це лляний одяг.

75. Скіфи беруть насіння з тих конопель, залазять під покривало й кидають насіння на розпечений камінь. Воно курить й видає стільки пари, що більше не дасть ніяка грецька парна, а скіфи волають від радості в парі. Це в них замість миття, бо у воді зовсім не миються, їхні жінки розтирають на шорсткому камені кипарисове, кедрове і кадильне дерево, поливають водою, а як перетруть, намащують тією гущею тіло й лице. Від того мають гарний запах. На другий день змивають мазь і стають чисті й лискучі.

76. До чужих звичаїв мають (скіфи) велику відразу. Вони навіть між собою не переймають нічого, а вже тим більше від греків. Це показала пригода з Анахарсісом, а потім із Скілом. Анахарсіс звидів багато країн і показав себе мудрою людиною. Коли він повертався до Скіфії й плив через Геллеспонт, пристав до Кизика. Там саме застав святочну відправу на честь Матері Богів[94]. Анахарсіс дав обітницю Матері, що як цілий і здоровий вернеться до свого краю, запровадить таку саму нічну відправу (на її честь), яку бачив у кизикійців. Як, отже, лише повернувся до Скіфії, приїхав у так звану Лісисту (Гілею). Вона біля Ахіллового бігу і вся заросла різними деревами. Отже, як Анахарсіс лише вступив до Лісистої, зараз влаштував свято (на честь) богині, а сам узяв барабан і начіпляв на себе образків. Але хтось із скіфів побачив, як він це робив, і доніс цареві Савлію. Цар сам прибув на місце і як побачив, що Анахарсіс таке робить, стрілив і вбив його. Та й нині як хто запитає про Анахарсіса, то скіфи скажуть, що не знають його, бо він покинув свій край, поїхав до Греції й набрався чужих звичаїв. Як я чув від Тімна, опікуна Аріапіфа, він (Анахарсіс) був дядьком по батькові скіфського царя Іданфірса, а сином Гнура, сина Ліка, сина Спаргапіфа. Якщо Анахарсіс, отже, з такого роду, то вбив його рідний брат; бо Іданфірс був сином Савлія, а Савлій убив Анахарсіса.

77. Та я чув іще й іншу оповідь від пелопоннесців. Вони розказують, що Анахарсіса вислав цар скіфів, щоби набрався грецької мудрості. Як він повернувся додому, сказав до того, що його вислав, що всі греки мудрі в різних галузях, крім лакедемонійців[95], та зате лише вони одні вміють мудро говорити й відповідати. Але це так лише видумали собі греки, бо той чоловік, як я вже попередньо сказав, загинув. Це все терпів він через чужі звичаї й через те, що спілкувався з греками.

78. По довгих роках сталося таке саме зі Скілом, сином Аріапіфа. У Аріапіфа, скіфського царя, народився серед інших дітей Скіл. Мав його (Аріапіф) від жінки істріянки[96], не від місцевої. Мати навчила його (Скіла) грецької мови і грецького письма. За якийсь час Спаргапіф, цар агафірсів, підступно вбив Аріапіфа і Скіл перейняв володіння і дружину батька на ім'я Опія. Опія була скіф'янка; вона мала від Аріапіфа сина Оріка. Скіл панував над скіфами, але не вподобав собі скіфського способу життя: він змалку був більше схильний до грецьких звичаїв, бо так його виховано. Він робив так. Як привів скіфське військо до міста борисфенітів, – а самі борисфеніти кажуть, що вони мілетійці[97], – отже, як лише прибував туди Скіл, лишав військо перед містом, а сам ішов до міста й замикав брами. Там скидав скіфський одяг і вбирався в грецький. У ньому ходив на зібрання без (скіфської) дружини й без нікого (зі скіфів). Браму стерегли, щоб ніхто зі скіфів не бачив його в тому одязі. Він жив тоді цілком по-грецьки й приносив жертви богам за грецькими обрядами. Поживши так місяць або й більше, вбирався знов у скіфський одяг й вертався додому. Так він робив часто, навіть побудував собі дім у Борисфені й узяв собі звідти дружину.

79. Та його таки мало спостигнути нещастя. Воно сталося при такій нагоді. Він хотів посвятитися Діонісові – Вакхові[98]. Коли вже мало відбутися посвячення, сталося велике диво. Він мав у місті борисфенітів гарний, великий дім, я щойно про нього згадував. Довкруг нього стояли вирізані з білого каменю сфінкси й грифи[99]. В цей дім бог ударив стрілою[100], й він згорів дотла, але Скіл, незважаючи на це, докінчив посвячення без найменшої затримки. А скіфи насміхалися з греків за поклоніння Вакхові. Вони кажуть, що не годиться вишукувати собі такого бога, що наказує людям шаліти. Коли ж Скіл був уже посвячений Вакхові, подав хтось вість (про це) такими словами: «Ви висміюєте нас, скіфи, що служимо Вакхові і що бог нас доводить до шалу. А ось тепер бог опанував і вашого царя; він посвятив себе Вакхові й через нього тепер шаліє. Як мені не вірите, то ходіть зі мною, я вам покажу». З ним і пішли скіфські старшини, а тоді борисфеніт завів їх потайки на вежу й там умістив. Скіл надійшов у той час із юрбою, і скіфи побачили його в шалі. Вони стали обурюватися й зараз-таки пішли й розказали цілому військові те, що бачили.

80. Коли ж Скіл по тому вернувся до краю, скіфи вибрали царем його брата Октамасада, сина доньки Терея, і збунтувалися проти Скіла. Він довідався про те, що вчинили проти нього, та про причину того й утік до Фракії. Та коли про це довідався Октамасад, вирушив походом на Фракію. Як став над Істром, вирушили проти нього фракійці. Вони вже мали вдарити, як Сіталк[101] вислав послів до Октамасада й вони переказали: «Чого нам битися між собою? Адже ж ти син моєї сестри й маєш у себе мого брата. Видай мені його, а я дам тобі твого брата Скіла; до бою ж не допускаймо ні ти, ні я». Таке передав Сіталк; в Октамасада ж був брат Сіталка, що втік від нього. Октамасад пристав на те й видав Сіталкові свого дядька по матері, а сам дістав брата Скіла. Як Сіталк дістав брата, то відійшов, а Октамасад наказав на місці відрубати Скілові голову. Так міцно скіфи тримаються своїх звичаїв, а хто приймає чужі, то його так карають.

81. Про кількість скіфів я не міг точно дізнатися, але чув різні свідчення про їх число: одні кажуть, що скіфів дуже багато, а інші, що власне скіфів дуже мало. Але це я бачив на власні очі. Є між Борисфеном і Гіпанісом край, що зветься Ексампей, – той самий, який я щойно згадував, як говорив про тамтешнє джерело гіркої води, що впадає до Гіпаніса й робить його воду неможливою до пиття. (Отже) в тому краю є мідяний казан, ушестеро більший від того, що стоїть при вході в Понт[102], пожертвуваний Павсанієм, сином Клеомброта. Як хто не бачив його, то так опишу. Той казан, що є у Скіфії, легко вмістить у собі шістсот амфор[103], стіни ж того скіфського казана грубі на шість пальців. Місцеві люди казали, що він вилитий з вістрів стріл. (Це було так). Їхній цар, на ймення Аріант, хотів знати кількість скіфів і наказав, щоби кожен скіф приніс вістря стріли, хто ж не принесе, згине (за кару). Вони й позносили величезну кількість вістрів, і цар задумав зробити з того пам'ятку: з тих стріл зробив казан і поставив його в краю Ексампеї. Таке я чув про кількість скіфів.

82. Незвичайного нічого в їх краю немає, крім хіба численних величезних рік. А що ще гідне подиву, крім рік і розміру рівнини (степу), розкажу. Жителі показують слід стопи Геракла в скелі, подібний до відбитку стопи людини, довжиною на дві стопи, коло ріки Тіраса. Таке оце все; тепер повернусь до своєї оповіді, що я почав спочатку.

83. Коли Дарій готувався до походу проти скіфів і посилав посланців з наказами до одних, щоб готували піше військо, до других, щоб ладнали кораблі, до інших знову, щоб будували міст через Фракійський Босфор[104], Артабан, син Гістаспа, брат Дарія, відраджував проти походу на скіфів і вказував на неприступність скіфів; та як не міг його (Дарія) переконати, дав спокій. Дарій же, приготувавшись, вирушив з військом із Суз.

84. Там просив Дарія Еобаз, перс, що мав трьох синів, і всі мали йти з військом, щоби йому одного лишив. Він (Дарій) сказав, що як приятелеві й до того скромному в проханні лишить йому всіх трьох синів удома. Еобаз дуже зрадів, бо сподівався, що його сини не підуть із походом; але той (Дарій) наказав тим, що стояли коло нього, вбити всіх синів Еобаза. Вони повбивали їх і лишили на місці.

85. Тим часом Дарій вирушив із Суз і прибув до Калхедонії над Босфором, там, де був побудований міст. Там сів на корабель і поплив до так званих Кіанеїв, де давніше, як кажуть греки, плавали[105]. Він сів у святилищі й дивився на Понт, а на нього варт було дивитися, бо воно найдивніше з усіх морів. Уздовж має воно одинадцять тисяч сто стадій, а вшир, у найширшому місці, три тисячі чотириста стадій. Устя того моря має ширини чотири стадії, а довжина устя, що називається Босфор, – на ньому збудовано міст, – сто двадцять стадій; Босфор же тягнеться аж до Пропонтиди[106]. Пропонтида, що має вширш п'ятсот стадій, а вздовж тисячу чотириста, вливається в Геллеспонт[107], що має вширш сім стадій, а вздовж чотириста. Сам Геллеспонт вливається в гирло моря, званого Егейським.

86. Все це виміряно в такий спосіб: взагалі корабель робить у довгий день сімдесят тисяч оргій, а вночі шістдесят тисяч. Від устя до Фазіса – сюди Понт найдовший – треба плисти дев'ять днів і вісім ночей; це становить сто десять тисяч сто оргій, а з тих оргій виходить одинадцять тисяч сто стадій. До Феміскіри[108] ж, що над рікою Фермодонтом, від Сінду – тут Понт найширший – треба плисти три дні і дві ночі; це становить тридцять тисяч тридцять оргій, а три тисячі триста стадій. Так я виміряв Понт, Босфор і Геллеспонт, такі вони завбільшки. Коло Понту є ще озеро, не дуже менше від нього самого, що впадає до нього (Понту); воно зветься Меотида[109] й Матір'ю Понту.

87. Як Дарій надивився на Понт, поплив назад до мосту, що його збудував Мандрокл із Самоса. Він надивився на Босфор і наказав поставити два стовпи з білого каменю й написати на одному ассирійською, а на другому грецькою всі народи, що їх вів за собою, – а провадив усіх тих, що над ними панує. З них нараховано, без залоги кораблів, сімсот тисяч із кіннотою; крім того, було ще шістсот кораблів. Пізніше покористувалися тими стовпами візантійці[110]: вони принесли їх до міста й дали їх на побудову вівтаря Артеміді Орфосії, крім одного каменю; він лишився повний ассирійських написів у святилищі Діоніса у Візантії. А та околиця над Босфором, де Дарій будував міст, була, як виходить на моє припущення, між Візантією і святилищем, що над устям.

88. Дарій був дуже вдоволений мостом і обдарував головного його будівничого, Мандрокла із Самоса, усякими дарами. На частину тих дарів виготовив Мандрокл різьбу, що представляла цілий міст на Босфорі, царя Дарія, що сидів на престолі, і його військо в переході через Босфор по мосту. Цю різьбу він умістив у святилищі Гери[111] й додав ще такий напис:

Рибний Босфор окував Мандрокл і святощ поставив Гері

на спомин цього мосту, що тут збудував;

Гарний вінець в нагороду дістав, а самосцям приспорив

Слави, бо волю сповнив царську, Дарія царя.