Далї до сих степових промислів притикає «соляництво» — ходженне по сіль на чорноморські лимани. І нарештї — засїдки й лови на татарські «бутинки» — ріжного роду здобичу: від «луплення татарських чабанів», забирання овець і коней з татарських стад почавши — до засїдок і бійок з татарськими ватагами, луплення й забирання в неволю Татар, коли траплялась нагода. «Доходъ з бутынковъ» грає теж не маловажну ролю в економічнім житю Черкас в першій половинї XVI в., в доходах людности і замкового уряду і в їх суперечках про замкові побори й драчі[179].
Небезпечні обставини уходницького господарства, татарські напади, переход уходництва в партизанську війну, добичництво, зачіпки з татарами. Походи на татар 1493-1523 р., набіг на очаків 1528 р., партизаньська війна як спорт і промисл, оповідання претвича, пограничники Зах. України, розвій пограничної війни
Щоб зрозуміти, як сї промисли уходничі переходили в зачіпки з Татарами, розбої й партизанську війну, ми повинні перенести ся в ті обставини, коли оті українські замки були укріпленими таборами на воєнній території, де все жило на воєнній нозї, й виходячи за ворота свого острогу чи замку, чуло себе виставленим на всяку небезпеку з боку «людей неприятельських». Ще при кінцї XVI в., коли обставини українського житя вже значно змінили ся на лїпше, завдяки зросту народньої самооборони, подорожник Лясота описує нам, як всяка рільна робота вела ся «оборонною рукою». Переїздячи через Прилуку (подільську), на пограничу Браславщини й Київщини, отже вїздячи в територію, яка в другій половинї XVI в. що йно кольонїзувала ся на осело, він записує: «місто се має гарні, родючі поля й рілї, а серед них з часта виднїють ся дивні малі, відокремлені домки з стрільницями: туди тїкають селяне, коли на їх нагло й несподївано нападуть Татари, і боронять ся звідти, бо кождий селянин, ідучи в поле, бере на плече свою рушницю, а при боцї свою шаблю або тесак (Tessaken), тому що Татари тут дуже часто крутять ся, і майже нїколи нема від них безпечности»[180]. Звісна народня пісня описує ту небезпечну обстанову, в якій приходило ся господарити навіть в сусїдстві осель:
Ой в недїленьку рано пораненьку
Тай ізібрав женцїв Коваленко,
Хлопцї, дївчата, та все молодиї,
Поробив їм серпи та все золотиї.
Ой повів женцїв долом-долиною
А на тую пшениченьку на озимую:
«Ой жнїте, женцї, розжинайте ся
І на чорную хмару оглядайти ся,
А я піду до дому та поснїдаю
В недїлю раненько пообідаю.
О і жнуть женцї розжинають ся,
На чорную хмару озирають ся,
Ой тож не хмара — то Орда іде,
А Коваленко передок веде.
Вязали руки та скрипицею,
А залили очі та живицею[181].
Тим з більшим риском були звязані промисли по далеких уходах, яких кільканадцять або й кількадесять миль від замку. Користаннє з тутешнього дозвілля часто оплачувало ся смертю або неволею; не дурно в черкаських постановах про одумерщину як звичайна альтернатива виступає: «который мещанинъ тамошний умретъ або єго Татарове возмутъ»[182]. «Нї оден рік не пройде без того, щоб не побрали десь Татари в неволю рибалок», згадує Претвич в своїх записках, та оповідає, як він оден раз зробив Татарам засїдку: вислав рибалок браславських на Бог, а сам пішов за ними слїдом, і як дали йому знати, що Татари справдї погромили тих рибалок «на живій водї», він погнав за ними з своїми служебниками і погромив Татар. Иньшим разом згадує він про Татар, що йшли з земель в. кн. Литовського (поднїпрянських), «позабиравши людей по уходах, пасїки повибивавши»[183].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 7. Приємного читання.
TextBook