Іван, в чернецтві Йов Борецький, теж бувший дідаскал львівський, з сього кружка найранїйше зявляєть ся у Київі: мабуть вже в р. 1611-2 був він тут священиком Воскресенської церкви [1161], а з заснованнєм брацької школи був її першим ректором, потім ігуменом михайлівським і митрополитом, і через се тільки по части міг брати участь в працях печерського кружка. Кальнофойський в своїй епітафії величає його за честноти християнські й аскетичні, але Косов в «Патерику» підносить иньші прикмети славного митрополита, що був він «в науках свобідних, в знанню мови грецької, латинської, руської ледви чи рівний кому» . З значною правдоподібностю можемо бачити його перо в тій інтересній протестації 1621 р., з якої вище навели ми екскурс про козаків, і «Юстифікації» 1622 р.
Поруч сих виднїйших дїячів бачимо цїлий ряд другорядних лїтератїв, як Олександр Митура, автор згаданого панеґірика Плетенецькому (ВЂзерункъ цнотъ, 1618), брати Памви Беринди Лукаш і Стефан (автор віршів на честь Плетенецького), Філотей Кизаревич Йосиф Кирилович, й ин. Здебільшого були се Галичане — напевно знаємо як Галичан Борецького, Копистенського, Зизанія, братів Бериндів ; додати до них ще Кас. Саковича, ректора брацької школи в р. 1620-4, і дещо пізнїйшого Кальнофойського. Було се перше «нашествіє Галичан» на Київ, що під покровом і протекцією гетьмана козацького, також Галичанина, заходили ся культурними засобами Західньої України відродити на київськім ґрунтї заглушене культурно-національне житє й привернути старій столицї України її давну національну і культурну ролю й значіннє.
Фундація Гальшки Гулевичівни, заснованнє київського брацтва, брацька школа, характер науки в нїй, жалї унїатів на брацтво, Патр. Теофан і дальші успіхи київського брацтва
Рух сей не обмежав ся самим Печерським монастирем, а ширив ся й творив нові огнища свої. Плетенецький з товаришами, по наведеному вище свідоцтву Копистенського, «науки такъ познаня разныхъ діалектов яки вырозуменя писма святого жичилъ и о дидаскалы искусныи старал ся». Разом з заснованнєм друкарнї в Печерськім монастирі виникає фундація Галшки Гулевичівни, жінки маршалка мозирського Стефана Лозки. Записею своєю з дня 14/X. 1615 р. записує вона на всенародню фундацію — «правовернымъ и благочестивымъ христіаномь народу россійского, въ повЂтехь воєводствъ Кіевского, Волынского и Браславского будучимъ, станомъ духовнымъ и свЂцкимъ, инокомъ, священникомъ и діакономъ чину мнишеского и чину мирского, также освЂцонымъ княжатомъ, велможнымъ паномъ шляхте и якогожъ колвекъ иного заволаня и стану людемъ россійскимъ, єднакъ тымъ тылко которыє въ православной благочестивой церкви всходней набоженства греческого вЂре, в послушенстве, тежъ благословенстве св. патріарха константинопольского неодменне трваютъ и трвати будуть», свій двір в Київі — «добра свои власныє дедичныє, правъ и волностій шляхецкихъ будучіє» (подробиця дуже важна в ті часи, бо тільки засновані на шляхетських ґрунтах православні церкви і монастирі не підпадали, як показало ся з тодїшнїх процесів, правительственним репресіям). На сих добрах мають стати ріжні релїґійні й просвітні інституції — вони дають ся «на монастырь, ставропигионъ, такъ же тежъ и на школу детемъ такъ шляхетскимь яко и местскимъ, и на иный способъ богоугодного житія, который бы служилъ ку збавеню христіанскому и ку выконаню милосердныхъ учинковъ, а при томъ и на гостинницу странныковъ духовныхъ, вЂры церкви всходнеє будучимъ». І для безпечнїйшого здїйснення тих плянів, заявляє фундаторка, що вона вже «зараз в той двір впровадила і в проважує благовірного священоінока (печерського священика) отця Ісаю Купинського й инших черцїв, як також і школу».
Се були тимчасові держателї, але слїдом зявив ся і властивий господар, для котрого призначав ся сей двір «з вільностями і правами шляхетськими». Було ним брацтво, запроєктоване вже перед тим, але ще не завязане формально — правдоподібно чекаючи для нього благословення від царгородського патріарха, по котре післали інїціатори брацтва. В останнїх днях 1615 року було воно вже завязане: маємо його «упис» (фундаційний акт), але в пізнїйшій копії, без дати, і тільки з деякими з підписей; оден з меньшої братії «во иноцехъ Захарія Копистенский исповЂдникъ» підписав ся під ним з датою 4/I. 1616 — се дає дату «упису».
Брацтво завязувало ся «ведле порядку прав братствомъ отъ св. патріарховъ наданыхъ» — брацтва львівського, виленського, могилївського й иньших. Метою своєю ставило воно «утЂшеніе и утвержденіє въ благочестіи нашому россійскому роду — сыномъ всходнего православія, обывателемъ воєводства кієвского, такъ духовного вшелякого яко и свЂтского: шляхетского стану и всеє речи-посполитоє местекое[1162] и всЂмъ христоименитымъ людемъ, на выконаньє христіанскихь милосердныхъ учинковъ такъ духовныхъ (въ размноженью и въкорененью христіанскихь добродЂтелей, честного иноческого житія, въ подаванью наукъ учтивыхъ и въ цвиченью дЂтей народу христіанского — отколя хвала всемогущого Бога на земли множит ся, потЂха родичамъ изъ сыновъ наказанныхъ ростетъ, речи посполитои оборона и оздоба предивная фундуєт ся и цвЂтетъ) — яко и тЂлесныхъ (въ обороненью вдовъ и сиротъ и въ поратованью всякихъ людей упадлыхъ)».
До брацтва вписало ся «безчисленно» ріжного народу з місцевого духовенства (перед усїм з того печерського кружка, що безсумнївно був і властивим, головним інїціатором засновання брацтва) і світських людей — міщанства, шляхти. А що було найбільше знаменним — вписав ся і гетьман Сагайдачний з усїм військом козацьким, приймаючи тим чином брацтво під спеціальну свою опіку і присвояючи собі тим способом формальне право всюди і все виступати його офіціальним заступником і протектором. На жаль не знаємо близшої дати сього важного факту: згадує про нього Сакович в своїх віршах на похорони Сагайдачного, що він
При церкви братской честно въ КієвЂ похованъ,
Въ котороє ся братство зо всЂмъ войскомъ вписалъ
И на него ялмужну значную одказалъ[1163].
Що се було одначе не під час передсмертних розпоряджень, а далеко ранїйше, перед актом 1620 р. — в сїм не може бути сумнїву.
Брацтво се злучило ся з фундацією Гулевичівни і заснованим на її ґрунтї монастирем Богоявлення, що став патрональним брацьким монастирем. При нїм зараз же засновано брацьку школу. Першим ректором її був Борецький. З лїта 1617 р. маємо його поквітованнє, дане ним у Львові львівським братчикам за забрані у них «книжки грамматіки грецкіє друка лвовского», себ то за брацький Адельфотес[1164]. Борецький, що називає себе тут «ректором школы братскоє въ Кієве», правдоподібно умисно на те їздив до Львова на вакаціях, щоб зробити запас всього потрібного для нової школи. По нїм був на сїм урядї здаєть ся Мелетий Смотрицький, до свого посвящення на архіепископа полоцкого[1165], а в рр. 1620-4 Калїкст (в чернецтві Касіан) Сакович, Галичанин, син протопопа з Потилича, вихованець замойської академії й краківського унїверситету чоловік здібний, дотепний, але слабо характерний (перейшовши потім до люблинської школи, він перейшов на унїю, пізнїйше на латинство, і став одним з найбільш зїдливих критиків і унїї й православя)[1166]. З його часів маємо перше testimonium diligentiae брацької школи, звісні вже нам «вірші на погреб Сагайдачного», рецитовані учениками брацької школи, але зложені не ними, а самим Саковичем[1167]. Імена учеників подані при рецитованих ними роздїлах віршів, і мають певний інтерес; се Стефан Почаский, Петр Созонович Балика, Іван Сакович, Феофилакт Іванович бурмистрович київський, Іван Тарнавський протопопович київський, Федор Скаревський, Леонтий Балика бурмистрович, Єремія Ставровецький, Іван Стецький, Микола Отрешкович, Іван Козарин, Іван Пелчицький, Євтихий Самуілович, Матвій Кирилович, Григорий Кондратович, Димитр Кривкович, Лукаш Беринда, Георгій Воронич, Карп Михайлович, Семен Шульга. Імена сї характеризують брацьку школу як міщанську і духовну колєґію (свояки звісних нам київських і иньших лїтератів — Беринди, Саковичі, Ставровецькі, і дїти священників), але й не без шляхтичів тут також (Вороничі, Коварин, Скаржевский й ин).
Вірші служать ілюстрацією того напряму, в якім ішла наука шкільна в сфері лїтературній. Вони мають характер вповнї схолястичний, перетяжені ремінїсценціями псевдо клясичної ерудіції[1168], стоять вповнї, і в стилю і в мові, під впливами польсько-латинської школи, вихованцем котрої був Сакович; але заразом перейняті дуже сильним козацьким патріотизмом, — не тільки з огляду на свого героя і на військо запорожське (тому що йому сї вірші присвячені), але даючи вираз тим тїсним звязкам, які лучили київське брацтво з козацькими кругами. Тут читаємо напр:
О запорозком войску кто писма читаєтъ,
Тотъ имъ мензство и славу хоть не радъ признаєтъ,
Бо завше въ немъ такіє рыцери бывали,
Што менжне непріателей ойчистыхъ бивали.
И жадноє рыцерство въ насъ не єсть такъ славно,
Як Запорозкоє, и непріателюмъ страшно.
За ректорства Борецького школа мала мабуть сильнїйше виражений «грецько-словянський» характер, в стилю львівської брацької школи. Взагалї київська школа мусїла бути орґанїзована на взірець львівської і йти її слїдами: ми бачили, що на чолї сього освітного руху стояли головно галицькі, львівські сили, і саме брацтво орґанїзувало ся на взірець львівського перед усїм. Загальний характер брацької науки патр. Теофан означає називаючи її в своїй ставропіґіальній грамотї «школою наукъ еллино-словенского и латино-польского писма», а її мету ставить в дусї того часу «въ цвЂченю побожного живота, въ подаванью наукъ належныхъ, где вызнаня вЂры непорушно и догматъ св. вселенскими седми соборами церкви восточной уставленыхъ неотменне хотящим ся учити, а звлаща младенческому уму наука презъ учителей тоєжъ церкви щире показована и вливана быти маєть»[1169].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 50. Приємного читання.
TextBook