Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625

           Тымъ часомъ патріарха вчасне къ намъ завиталъ

           З землЂ Святой мЂста Ієрусалима,

           Отколь вышла на въвесь свЂтъ правдивая вЂра.

           Которого тотъ гетманъ зъ войскомъ наведивши

           Въ КієвЂ и поклонъ му достойный отдавши

           Съ православными, почалъ раду въ томъ чинити

           Жебы могли пастырей православныхъ мЂти

           Въ церкви своєй, на мЂстцахъ владыковъ унЂтовъ,

           Которыхъ маєтъ народъ нашъ за єзуитовъ,

           Кдыжъ унЂяты зъ ними єдиномудрствуютъ,

           ВсЂхъ побити подъ владзу папы усилуютъ.

           Обравши теды згодне всЂ зъ людей духовныхъ

           Честныхъ мужей и въ писмЂ бЂглыхъ, особъ годныхъ,

           ПатріарсЂ святому ихъ презентовали,

           О посвяченя ихъ на владыцства жадали.

           А кгды святЂйшій отецъ зъ ексархомъ обачилъ

           Слушность въ жаданю, особъ тыхъ посвятити рачилъ:

           Іова Борецкого на митрополію

           И владыкъ на кождого ихъ епископію.

Ґарантії дані козачиною і православною шляхтою рішили справу. З дня 13/VIII маємо окружну грамоту патріарха до православних Польщі й Литви, де він між иньшим, хоч і досить глухо, поручає їм визначити кандидатів на посвященнє — «вибрати собі епископа, апостоломъ и правилъ узаконенного, повелЂній и запрещеній міра не бояще ся»[1224]. З огляду на тайність, в якій вела ся вся отся справа, грамота ся мала чисто формальне значіннє; головну вагу мали наради зібраних у Київі делєґатів з ріжних країв, або тайнї пересилки з православними громадами владичих столиць. Вважали потрібним позбути ся королївського комісара, що сидїв у Київі для нагляду за патріархом, нїби то щоб провести його до границї. Патріарх заявив, що вже буде їхати, й вибрав ся в дорогу. Їхати через Поділє він не схотїв і Пачановский провів його тільки до Білої Церкви, а там передав на руки полковника козацького Богдана Кизима, що мав відвезти патріарха до границї, сам же Пачановский поїхав до короля. Тодї патріарх вернув ся до Київа, мотивуючи се небезпечністю дальшої дороги, і тут не маючи над собою королївського ока, приступив до посвящення владиків[1225].