Подчас єй турбацій в невчасу полныхъ,
як каже його панеґірист, Плетенецький відкрив нову добу в житю сеї твердинї українського аскетизму й зробив з Печерського монастиря першорядну культурну силу, так що по словам його гідного наступника і контінуатора його змагань, він «був батьком не тільки для лаври, а і для всього народу росийського», «и такъ ся тому святому заслужилъ мЂсцу, ижъ штоколвекъ по немъ за помочю божею в томъ пречистой Богородицы монастыру дЂєтъ и дЂяти будет, все на єго основЂ, на єго фундаментЂ, на єго будовли починати будовати и кончити будетъ»[1142]. Сим заслужив він собі на вічну память в історії українського житя, і приходить ся незвичайно жалкувати, що ми так мало знаємо близше про нього і про його культурну роботу в Київі.
З двох писань, присвячених печерському архимандриту — панеґірика, виданого в 1618 р. під варварським титулом: «ВЂзерункь цнотъ превелебного въ БозЂ єго милости господина отца Єлисеа Плетенецкого архімандрита кієвского монастыря печарского»[1143] і надгробного слова його наступника Захарії Копистенского[1144] ми дістаємо тільки скупі й уривкові звістки, які дуже небогато можемо доповнити з иньших джерел[1145]. Знаємо, що Єлисей Михайлович Плетенецький був шляхетного роду («зацныхъ и побожныхъ родичовъ был урожоный»), з дрібної шляхетської родини, що носила імя від свого родового гнїзда Плетенич недалеко Золочева, в землї Львівській[1146]. Рід був нїчим не визначний і звів ся в початках XVII в. Будучий архимандрит родив ся коло р. 1550. Він вибрав для себе. духовну карієру. В початках 1590-х років, маючи сорок лїт, став він архимандритом пинського лїщинського монастиря, і в сїм титулї брав участь в православнім соборі берестейськім. Правдоподібно тут звернув він на себе увагу рішучою опозицією унїї, і се три роки пізнїйше (1599) дало йому вибір на печерську архимандрію — одну з найвизначнїйших православних позицій в тім часї, і на соймі 1605 р. православним удало ся добити ся від правительства затвердження його на сїм урядї[1147]. На сїй позиції пробув він повних двадцять пять лїт, до своєї смерти в 1621 р. Досить довго ми одначе не чуємо й тут нїчого визначного про його дїяльність — крім процесів за монастирські маєтности, та скарги занесеної деякими чернцями на нього і на иньшу монастирську старшину: черцї скаржили ся, що архимандрит і «старші полатники і застолпники» монастирські «не вЂдати где оборочають» значну надвишку доходів монастирських над видатками — «которая бы рачей на потребы монастирскіє яко и чернецкіє оборочати ся мЂла»[1148]. Можна думати, що вже тодї архимандрит почав щось уймати з видатків на сите і пяне монастирське житє, призначаючи на иньші, культурні потреби, та починав стягати до монастиря людей з лїтературними і науковими інтересами. Але те що ми знаємо докладнїйше з сеї сфери дїяльности Плетенецького, все припадає на середину другого десятилїтя XVII в., коли в Київі раптом прокидаєть ся сильний культурний і просвітний рух, під впливом тих услуг, які віддала релїґійно-національній справі козачина і обіцяла віддавати в будучности.
Печерський архимандрит купує друкарню, заложену в Стрятинї Гедеоном Балабаном в розгарі його боротьби з львівським брацтвом, і потім закинену; перевозить її до Київа, розширює і збільшає — може уживши стрятинського інвентаря тільки за моделї для далеко більшого нового інвентаря. Згаданий панеґірик так описує сей епохальний в київськім житю факт:
Бось воскресилъ друкарню припалую пыломъ
Балабана цнотъ велкихъ речю и тежъ дЂломъ:
Онъ за благословенством отца намъ святого
Удалъ ся до ремесла (могу речи) цното,
Ты зась яко милостникъ церкви збытъ ревнивый,
ХотЂлъ и допялесь то яко не лЂнивый:
По зестю єго з свЂта друкарню вскресити
И презъ выдаваньє книгъ церковь украсити.
Правдоподібно се мало місце десь коло р. 1615[1149]. При кінцї 1616 або в 1617 р. вийшла вже перша книжка з нової печерської друкарнї — Часословець[1150]. Перед нею роспочато монументальне як на ті часи виданнє «Анθологіонъ» (164+1048 сторін in folio), але воно вийшло тільки в р. 1619, а перед ним наборзї видруковано і випущено Часословець, між иньшим «яко да исполънит ся требованіє єже въ училищехъ въ православномъ градЂ Кіе†и въ прочихъ», — як першу шкільну книжку для київських шкіл. Величезні доходи Печерського монастиря знайшли собі призначеннє. Книга виходила за книгою. За пятнадцять лїт від виходу Часословця (1617-1631) печерська друкарня випустила кілька десятків книжок: нам звісно звиш 30 друків, між ними цїлий ряд видань монументальних розмірів і знов таких що були показними результатами працї згромаджених тут лїтературних сил[1151]. Се було більше нїж скільки дали всї иньші друкарнї України за весь час від свого заложення і до того часу (1631 року). Для потреб друкарнї Плетенецький заложив фабрику паперу в монастирській маєтности в Радомишлї, на р. Тетереві «коштромъ немалымъ на подивенє в томъ краю якъ речъ небывалую»[1152]. Мусїла бути своя відливарня (ґісерня). Зявляють ся свої ґравери і малярі; уже Анθологіонъ 1617 р. прикрашений 18 образами святих; на сїм полї — ґравюри, ілюстрації — Печерський монастир на довго зайняв позицію єдину не тільки на цїлий український, але і весь східно-словянський світ, як найбільше, майже одиноке огнище церковного малярства, ґраверства, ілюстрації.
Збираєть ся і цїлий ряд лїтературних і наукових сил, що з Печерської лаври роблять ряд теольоґічної академії. Копистенський, оден з членів сього кружка, визначений потім Плетенецьким на «сукцесора» свого на архимандрії, виразно вказує в своїм надгробнім слові Плетенецькому як особливу його заслугу се згромадженнє печерського ученого кружка («людей учоныхъ, от негожъ на тоє мЂсце зведеныхъ»)[1153] і величає його в слові на роковини його смерти як «учоныхъ людей прибЂжище, науки любячихъ промотора и школъ на разныхъ мЂсцахъ зычливого фундатора»[1154]. Він «науки намъ такъ познаня разныхъ діалектов як и вырозуменя писма бож. жичилъ и о дидаскалы искусныи старал ся, венцъ и ієрокvріковь то єсть проповЂдниковъ слова божого церковного приспособлялъ, задержовалъ, вихованє ихъ стану и повинности пристойноє и доволноє давалъ»[1155].
Як першорядні сили сього печерського кружка звісні нам насамперед сам Копистенський, далї Тарасій Земка, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, а в близьких зносинах стояв і перший ректор київської братської школи (потім ігумен Михайлівського монастиря) Йов Борецкий, що теж може не без посередництва Плетенецького опинив ся в Київі.
Копистенського, братанича звісного перемиського владики,[1156] ми стрічаємо в Київі вперше на поч. 1616 р., коли він вписуєть ся до нового брацтва київського разом з Тарасієм Левковичом Земкою. Над виданнєм печерського Анθологіона він працює в тих лїтах разом з Борецьким і Памвою Бериндою. Крім своїх заслуг, які положив він як наступник Плетенецького на архімандрії печерській і гідний контінуатор його культурної роботи, Копистенський прославив себе як визначний богослов, полєміст, історик церковний і проповідник. Монументальна його «Палинодія или книга обороны католической, святой апостолской всходней церкви и святых патріарховъ» написана з приводу книжки Льва, Кревзя Obrona iednosci cerkiewnei (1618) і закінчена та ухвалена до друку в р. 1621, але не надрукована, зістала ся верхом теольоґічної ерудиції тих часів[1157]. Величезний трактат (868 стовпцїв теперішнього друку) подїляєть ся на дві половини, в першій (частина перша і друга) полємізує автор з католицькою доктріною про прімат папи, друга присвячена історії унїї на Руси (частина третя збиває арґументи, буцїм київська митрополїя була в унїї з Римом перед фльорентийською унїєю, частина четверта присвячена історії берестейської унїї). Чому ся капітальна і для свого часу незвичайно цїнна праця зістала ся не виданою, зістаєть ся неясним (досить правдоподібна гадка, що в тих роках, 1622-1627, вважали нетактовним розводити релїґійну полєміку і дражнити противну сторону, добиваючи ся лєґалїзації відновленої православної єрархії). Твором тогож Копистеньского вважаєть ся видрукована без імени автора «Книга о вЂрЂ єдиной св. соборной апостольской церкве» [1158], доповнена перерібка старшого, виленського видання, незвичайно популярна потім особливо в Московщинї. З іменем Копистенського надруковані були тільки дві згадані вище проповіди на похорон і річницю смерти Плетенецького, які рекомендують Копистенського справдї як визначного проповідника, і крім того кілька передмов при печерських виданнях тих часів. Копистенський, як показують згадки сих передмов, брав дуже дїяльну участь в сих виданнях, як перекладчик, редактор, видавець.
Памва Беринда прославив своє імя своїм словарем — «Лексиконъ словяноросскій и именъ тлъкованіє, тщеніємъ, вЂденіємь же и иждивеніємъ малЂйшаго въ ієромонасЂхь Памвы Берынды, протосуггела θрону ієрусалимского», вид. 1627 р. В присвятї сеї книжки панам Балабанам поясняє він, що живучи в домі Федора Балабана, фундатора стрятинської друкарнї, він тодї вже, за його принукою зачав збирати «реченія и имена словенския», «аки не у сущу тогда лексикону раз†любомудра кир Лаврентія Зізаніи». З сього лексикону Беринда покористував ся сам на початках, а потім не переставав протягом довгих лїт доповняти свою збірку, і нарештї перейшовши до Київа — «покликаний до друкарнї (печерської) до справлення бесїд на посланія апостольські», над котрим він працював два роки «нощеденствуя», він рішив видати вибірку з своєї збірки «в пользу спудеємъ»[1159]. Словар сей на довго зістав ся найбільшим і найповнїйшим, і по смерти Беринди передрукований був ще в р. 1653. Крім того, перейшовши в Київ (мабуть таки при тім, як забирано до Печерського монастиря Балабанову друкарню) і ставши тут управителем друкарнї (архитипографом) він увесь час, аж до своєї смерти (1632) брав дуже дїяльну участь в лїтературних працях печерського кружка, правлячи рукописи, доглядаючи видань, пишучи до них передмови, і т. ин.
Третїм таким дуже дїяльним, хоч і меньше замітним участником видавничої печерської колєґії був Тарасій Левкович Земка, ігумен брацького богоявленського монастиря і проповідник печерський, як він підписав себе на передмові Бериндиного лексикона, справщик книг і управитель друкарнї, муж учений в мові грецькій, латинській, словянскій і руській, ак величає його в епітафії Кальнофойський[1160]. Почавши від перших початків печерських видавництв (ми бачимо його підпис разом з Копистенським на братськім упису 1616 р., як єромонаха, правдоподібно печерського) і до смерти своєї в р. 1632 він зіставав ся дїяльним участником печерської видавничої роботи, і Кальнофойський в згаданій епітафії нагадує друкарям — «жили ви ним, поки він жив, і він жив вами». Бачимо в печерських друках його вірші, передмови, переклади «на малороссійскую бесЂду общую», й т. ин.
Далї трохи, хоч і в близьких зносинах з сим кружком стояли два иньші визначні дїячі:
Лаврентий Зизаній, бувший дідаскал львівської брацької школи, оден з найбільш рухливих і многостороннїх людей свого часу, автор букваря, граматики, словаря, катехізіса, педаґоґ, полєміст, проповідник, перекладчик і редактор, в Київі зявляєть ся десь коло р. 1620, прибувши з сусїднього Корця, де був священиком від р. 1612. В Київі він перекладав Бесїди Златоустого, толковання Андрія Кесарійського на Апокалїпсис; передмови сих видань славять його як «благоговЂйна мужа, словеснЂйша дідаскала и вЂтію, художнаго еллиногреческого языка умЂніє и искусство стежавша», і поясняють, що переклад Бесїд він вчинив на запрошеннє Плетенецького.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 49. Приємного читання.
TextBook