Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625

Перейнятий високим поважаннєм до воєнних чеснот козаків, Старовольський саме імя їх толкує (не поясняючи близше сеї етимольоґії) як «людей, що легковажать собі все, й саму смерть». Иньші письменники також не знаходять звичайно відповідних похвал для їх відваги й витрівалости. Папроцкий в уста Зборовского вкладає такі слова, коли козаки хотїли тїкати, несподївано наскочивши на турецьку ґалєру «не годиться того чинити вам, людям, про яких всї народи знають, що в мужности вам на цїлім світї нема рівних». Лясота, поясняючи, чому він за всяку цїну хотїв прийти до порозуміння з козаками, толкує се тим, що вважав для цїсаря дуже важною поміч «таких смілих і відважних людей, від молодости призвичаєних до війни і особливо вправних в війнї з Турками й Татарами, з якими мають дїло сливе що дня»[891]. Жолкєвский, а з його слів і правительство, святкуючи свою побіду над козацьким своєвільством, признавало козаків військом «відважним, в ремеслї рицарськїм добре вицвіченим»[892]. Турецький хронїст Наїма, описуючи морські походи козаків та величаючи побіду над ними, каже: «можна смїло сказати, що не можна на всїй землї знайти людей сміливійших, що меньше б дбали про житє, меньше б бояли ся смерти. Як оповідають люде що знають морське дїло, ся голота своєю зручністю і відвагою в таких морських битвах страшнїйша від усякого иньшого народу»[893]. Французький посол в Царгородї, доносячи про туж морську битву козаків з Турками (1625), не знаходить слів похвали козацькій відвазї, і просить своє правительство поміркувати, що роздавши на козаків 50 тис. екю на рік, можна звязати турецьку морську силу, змусивши її стерігти Босфору[894].

Разом з сим високе поважаннє і здивованнє будив сей строгий стиль козацького життя, спартанська простота в житю і відносинах старшини й рядовиків, брак всякого зверхнього блеску, блїхтру — особливо по контрасту з незмірно охочим до всякої пишности й театральности військом польським, що ще Батория здивували своїм маскарадним виглядом. У козаків власне певним «шіком» вважало ся сполученнє високих внутрішнїх прикмет вояка, вождя з більш нїж з скромним зверхнїм виглядом[895]. Козацька дума про козака Голоту з особливим замилуваннєм описує убогий вигляд сього степового лицаря, що «не боїться нї огня нї меча нї третього болота»:

           На козакови шати дорогиї —

           три семирязі лихиї:

           одна недобра, друга негожа,

           а третя й на хлїв незгожа;

           а ще, правда, на козакови

           постоли вязові,

           а унучі китайчані —

           щирі жіноцькі ряднані,

           волоки шовкові —

           у двоє жіноцькі щирі валові;

           правда, на козакови шапка бирка —

           зверху дирка,

           травою пошита,

           вітром підбита,

           куди віє, туди й провіває,

           козака молодого прохоложає...

Сї прикмети по контрасту імпонували шляхетській суспільности і ми бачили вже слова Папроцкого, з часів кампанії 1596 р., про те як до козаків удаються молоді шляхтичі, особливо з небогатих домів, «тому що між ними добре можна привчити ся порядку і рицарськости». Шляхетська суспільність одначе не годна була присвоїти собі сї прикмети житя, вироблені в суворій школї пограничного житя українським демосом, — не тільки що запорозького духу, і такі запорозькі вихованцї зоставали ся чужими йому й часто потім в польсько-козацьких війнах на козацькій шкурі здавали екзамен з науки, даної їм на Запорожу.

Рух на Волость, оповідання Вишневецького і Жолкєвского про козацькі пляни перевороту, їх перебільшування і реальні підстави, питаннє про проґраму рухів 1590-х років — невитриманнє проґрами навіть чисто козацької. Причини рухів: поясненнє Пясєцкого і нестійність його, стихійність і хаотичність рухів, розвій добичництва, безуспішність репресій, вплив кампанїї на пізнїйшу козацьку тактику, відродженнє й успіхи козачини в перших десятилїтях XVII в., осела козачина на волости й початки роздїлу козачини низової й городової, зріст козацької сили й козацької проґрами

Представивши соціальний підклад козачини й її орґанїзаційні форми, як вони роскривали ся з часом, вертаємо ся до вихідної точки — козацьких рухів 1590-х рр., що вперше з цїлою виразністю зазначили перед очима сучасників і потомків контраст між сею новою силою й шляхетським режімом України.