Катастрофа на Ворсклї поучила Витовта не легковажити занадто татарські сили. Від тепер він не вмішує свої війська в татарські усобицї, а тримаєть ся більше дипльоматичних способів. Він має своїх клїєнтів між татарськими династами, що бороли ся за власть в Ордї, та підперає їх в боротьбі з противниками, головно з Ідикою, що до самої своєї смерти (в 1419-20 р.) силкуєть ся держати Орду в своїх руках і против Витовтових креатур виставляє своїх, щоб фактично правити їх іменем. Але в більші походи, в особисту участь в сїй боротьбі Витовт більше не вдаєть ся[778]. Та мета сеї Витовтової полїтики зістаєть ся, очевидно, та ж сама і результати свої вона осягає. Сучасна руська «Похвала Витовту» що правда, іде за далеко, представляючи сих його клїєнтів на ординськім столї простими васалями Витовта[779]. Але сильні впливи його в татарських кругах і певна залежність від нього тих його клїєнтів не підлягає сумнїву. Згаданий Ляноа лишив ся сьвідком того незвичайного поважання, яке мали для Витовта татарські беки в Криму. З другого боку факт нам звісний, що Витовтові партизани з ханства посилали йому воєнну поміч. Пруські рицарі, закидаючи Витовту, а з ним і Ягайлу (але сьому вже через Витовта, посередно) його близькі відносини до Татар, мовляв не відповідні для християнського володаря, зістали ся сьвідками сього. Вони підносять Витовтову «приязнь з Татарами, таку що вони до якого небудь похода присилають добровільно стільки тисяч, скільки вони (Витовт і Ягайло) схочуть і зажадають, як поучив досьвід двох остатнїх війн (писано 1416 р.), і як то можна бачити з одного листу, де Витовт недавно писав, що по смерти остатнього татарського хана двох синів його, спорячи за власть і не можучи погодити ся, зложили справу в його руки й прибули до нього до Київа, і він там, як хвалить ся, казав коронувати старшого на хана, на що й молодший пристав…»[780].
Близше в історію сих Витовтових клїєнтів не маємо потреби входити, та й звістки наші про се досить неясні і баламутні. Переберу їх з-дебільшого. По упадку Тохтамиша, що по катастрофі 1399 р. утїк в Кирґизькі степи, й там його убито 1406 р., Витовт підтримував його старшого сина Джелаль-ед-діна. Той кілька разів пробував захопити ханство, і дїйсно засїв на столї в 1412 р., але слїдом упав і згинув у боротьбі з братами. Чи брав Витовт яку участь в боротьбі Джелаль-ед-дінових братів по його смерти, на певно не знаємо. Длуґош згадує нїби з сих часів Витовтового поставленника Бетсубулана, потім Керімбірдієвого брата Єремферді як вірного союзника Витовта, але Длуґошеві звістки з сих татарських відносин взагалї дуже баламутні[781]. По сучасним актам дуже дїяльну участь Витовта в татарських справах бачимо в 1415-6 рр.; до нього звертали ся татарські претенденти з своїми спорами, й Витовт «коронував» котрогось із них у Київі, як він писав рицарям[782]. Відповідею на се зі сторони його ворога Ідики був напад на Київщину, коли й самий Київ попалено. Потім в 1420-х рр., як ми вже знаємо, підтримував Витовт Девлєт-бірди[783]; можливо, що в звязку з сим стояла нова масова еміґрація Татар в Витовтові землї — про неї пише він весною 1427 р.[784] Похвала в. кн. Витовту зве Витовтовим поставленником хана Магомета — очевидно Улу-Мухаммеда, що заступив місце Девлєт-бірди. Але звістка ся стоїть одиноко, так що годї на неї спуститись, тим більше, що в орієнтальних джерелах Улу-Магомет виступає скорше як противник Девлєт-бірди.
Полїтика Свитригайла і Казимира
Свитригайло, заступивши на в. княжім столї Витовта, піддержує далї дуже дїяльні зносини з Ордою. Що Татари були постійними союзниками в його боротьбі з Ягайлом і Жиґимонтом, ми вже знаємо. На жаль, сї звістки про Татар, хоч численні, так загальні, що з них не можна довідати ся щось більше про полїтику Свитригайла супроти тодїшньої ситуації в Ордї. Припадком довідуємо ся, що підчас катастрофи 1432 р. з ним було трох татарських ханів, з них по імени називає він Сеід-Ахмета (Sydachmet), одного з тодїшнїх претендентів, пізнїйшого хана, і якогось Bexubowitz — може Бетсабулу чи його сина. Взагалї Свитригайло, скільки можна судити, головно шукав і мав союзників в головній, Золотій ордї. Може бути, тому то й Хаджі-ґерай утїк в трудні часи не до нього, а до Жиґимонта Кейстутовича, як оповідає ширша русько-литовська лїтопись[785].
З остатнїм сформованнєм Кримського ханства, воно стало далеко важнїйшим для литовсько-польської полїтики нїж Золота орда. За Хаджі-ґерая Кримське ханство було союзником Литви. Чи був Хаджі-ґерай одною особою з Витовтовим союзников Девлєт-бірди, чи нї, він у всякім разї був звязаний династичними звязками з Литвою, сам чув себе обовязаним для неї, потвердив, як оповідає Менґлї-ґерай, Тохтамишову грамоту на руські землї в. князївства Литовського і при кождій нагодї заявляв свою прихильність до Литви й Польщі. Дїяльної помочи він вправдї не давав — далї обіцянок справа не йшла, бо сам Хаджі-ґерай занадто богато мав роботи в своїх татарських відносинах, аби запускати ся в чужі. Але користний він був, здержуючи свої орди від нападів на землї Корони і вел. князївства та нейтралїзуючи своєю боротьбою сили Золотої орди. Знаємо, як в р. 1452 він погромив орди Сеід-Ахмета, коли той вертав ся з Поділя. В 1453 р. ходили поголоски, що коли литовські пани хотїли притягнути Татар до помочи проти Польщі й Казимира, щоб скинути його й поставити собі осібного великаго князя, то сї пляни розбив «цар татарський» — очевидно Хаджі-ґерай[786]. З нагоди смерти Хаджі-ґерая Длуґош не знаходить слів похвали для нього: підносить, що Хаджі-ґерай хоронив спокій руських земель, здержував своїх Татар від розбійничих нападів, заохочував до хлїборобства, промислу й торговлї, і вірить навіть, що Хаджі-ґерай готовий був взяти участь в боротьбі християнських держав против Туреччини, як би Казимир закликав його до сього!
З свого боку польсько-литовське правительство пильнувало сих добрих відносин, і коли побитий Хаджі-ґераєм хан Сеід-Ахмет утїк до Київа з своєю родиною й прихильниками, воно безпардонно арештувало його й до смерти притримало так, «аби в тим певнїйшій приязнї держати його ворога Хаджі-ґерая». Цїкаво, що при тім істнувала певна конкуренція супроти сього союзу між Литвою й Польщею. Принаймнї Поляки вірили, що литовські пани старають ся перетягнути Хаджі-ґерая на свій бік, і Длуґош записуючи під р. 1461 кримське посольство до Польщі, каже, що Хаджі-ґерай обіцяв нїколи не нападати на Поділє, «до чого Литвини часто намовляли його через своїх послів»[787].
Ся — так важна для польсько-литовського правительства й для українських земель приязнь з Кримом одначе не довго пережила Хаджі-ґерая. По нїм лишило ся кілька синів, між ними розпочала ся боротьба за власть, і в сїй боротьбі польсько-литовське правительство не вміло знайти ся: зайняло супроти неї зовсїм пасивне становище. Ся зрада традиціям Витовта була сильним сьвідоцтвом убожества полїтики Казимира й принесла Польській і Литовській державі, а спеціально українським землям як найнещасливші наслїдки.
Нур-девлєт, Менґлї-ґерай
На перший плян з поміж синів Хаджі-ґерая з початку виступає старший, чи оден з старших — Нур-девлєт і відновляє батьківський союз з Казимиром. Весною 1467 р. вислав він до Казимира свого посла, повідомляючи, що Хаджі-ґерай вмер, що на ханство з поміж братів, «за однодушною згодою всїх мурз і уланів», вибрано його — Нур-девлєта, і що він хоче за прикладом батька задержати тїсний союз з Польщею й Литвою. Казимир з ним по сїм розміняв ся посольствами, з усякими запевненнями приязни та комплїментами[788]. Але показало ся незабаром, що становище Нур-девлєта на ханстві не було певне і вибір його, очевидно, зовсїм не був так однодушний: поруч його виступає молодший його брат, талановитий і енерґічний Менґлї-ґерай. Від нього вже з рр. 1467-8 маємо надання, з ханським титулом, для його прихильників[789], а слїдом, по якійсь усобицї, про яку можемо лише здогадувати ся, Менглї-ґерай встиг взяти гору над своїм братом; з початком 1469 р. прибули вже до Казимира його посли, повідомляючи, що Нур-девлєта скинено, «бо показав себе нездалим», і на його місце вибрано Менґлї-ґерая. Подробицї перевороту не звісні. Нур-девлєта з иньшими чотирма братами і їх прихильниками Ґенуезцї на бажанн Менґлї-ґерая держали потім в неволї: з початку сидїли в Кафі, потім, по невдалій пробі їх увільнитись з неволї переведено їх до Судака[790].
Поконавши Нур-девлєта, Менґлї-ґерай також заявив свою приязнь Казимирови, і польсько-литовське правительство прийняло до відомости сю переміну на ханстві, не попробувавши анї підтримати свого недавнього союзника Нур-девлєта, анї постаравши ся певнїйше привязати до себе його щасливого противника[791]. Що більше, приймаючи від синів Хаджі-ґерая запевнення їх приязни й союзу. Казимир заразом накладав з традиційним ворогом їх — ханом Золотої орди, Ахматом, підбиваючи його на Москву: про одно з таких посольств його маємо звістку з 1470 р.[792]
Союз Нур-девлєта, Менґлї-ґерая з Москвою
Правдоподібно, таке пасивне й непевне становище Казимира було причиною, що Менґлї-ґерай став розглядати ся за иньшими союзниками. У себе, в Криму він мав уже такого союзника в правителях Кафи. Супроти зносин Казимира з Ахматом против Москви, Менґлї-ґерай звертаєть ся до московського в. князя, що за посередництвом одного кафинського Жида постарав ся навязати з ним зносини і запропонував йому союз. На початку 1474 р. мало місце перше посольство Менґлї-ґерая до в. кн. Івана; Менґлї-ґерай називав в. князя своїм братом і другом і взивав до союзу. Що до самого етікету, то для в. князя, васаля Золотої орди, було таке братаннє зі сторони кримського хана великою честю, й не диво, що в. кн. Іван в дуже сервілїстичнім тонї дякував за се ханови. Але по за тим в. кн. московський умів оцїнити й усю вагу сього союзу, і за навязані Менґлї-ґераєм зносини ухопив ся обома руками. Він обіцював Менґлї-ґераєви давати такіж «поминки», які той має від Казимира, та заохочував до зачіпно-відпорного союзу против Казимира й Ахмата. Менґлї ще не охотив ся розірвати традиційну приязнь з Литвою, відогріту новійшими зносинами[793], тому клав натиск головно на потребу спільної боротьби з Ахматом, що був також небезпечним ворогом і для Москви, бо бажав відновити в давнїй силї захитану вже власть Орди над Москвою[794]. Але в. кн. Іван свого не дарував, і використовуючи страх Менґлї-ґерая перед Ахматом, не инакше годив ся на союз против Ахмата, як тільки щоб з тим був злучений і союз против Казимира; як ми вже знаємо, Москва, не входячи ще в виразний конфлїкт з Литвою, борола ся тодї з її впливами на цїлій лїнії й старалась підкопувати її силу де могла[795].
Але перше нїж сї нові зносини показали свої результати, в Криму стала ся якась нова, в подробицях своїх не зовсїм ясна катастрофа. В звісну вже нам історію з іменованнєм кафинського тудуна, що послужила близшим поводом упадку Кафи, був замішаний і Менґлї-ґерай. Сучасні ґенуезькі джерела оповідають що Менґлї-ґерай був стероризований кафинськими властями, бо вони грозили ся випустити з неволї його братів. Через те він відібрав тудунський уряд від одного з визначнїйших татарських беків, Емінека, аби віддати йото ґенуезькому протеґованцю, що закупив був кафинських властей. Се привело Татар до бунту против Менґлї-ґерая та до посольства до турецького султана. Супроти сього повстання Менґлї-ґерай, очевидно, шукав захисту у своїх приятелїв Ґенуезцїв, та під час турецької облоги разом у усею Кафою попав у руки Турків і був відвезений до Царгороду.
На ханство винесли бунтівники якогось Джанї-бека, особу близше нам незвісну. Але поруч нього, видко, відновив претензії свої Нур-девлєт, опинившись на свободї. Він якийсь час сидїв був на ханстві знову: весною 1478 р., як оповідає Длуґош, прийшов посол Нур-девлєта разом з послами турецького султата, щоб посередничити коло союзу Порти з Казимиром. Отже видко, сам Нур-девлєт стояв у якихось зносинах з Туреччиною. Та Менґлї-ґерай виплив незадовго знову і перебіг дорогу братови на султанськім дворі. Чи сам він, пробуваючи в Царгородї, під час сеї усобицї умів знайти дорогу до султанських кругів, чи нагадали їм про нього його кримські прихильники, досить що виник в султанських кругах проєкт — осадити Менґлї-ґерая в Криму на ханстві турецькою помічю, яко турецького васаля.
Васалї Туреччини
Подробицї сього, незвичайно важного факту нам незвісні. Досить, що з початком 1479 р. Менґлї-ґерай знову являєть ся в Криму, на ханстві, як турецький васаль. Иньші претенденти мусїли забирати ся відти. Джанї-бек удав ся до в. кн. московського — він наперед уже замовив собі там схоронище, на випадок якоїсь біди. Нур-девлєт з братом Хайдером утїкли на Литву, до Київа, але дуже скоро звідти перебрали ся теж до Москви — чи де знайшли у Казимира того чого шукали, чи може й зваблені в. кн. Іваном: знаємо, що Менґлї-ґерай просив Івана переманити їх до себе й Іван потім доносив йому про сповненнє сього[796].
І се ще не була остатня завірюха, пережита Менґлї-ґераєм, але вкінцї він засїв таки на ханстві сильно і міцно. Васальна залежність від Порти, хоч не була йому мила, давала всеж таки певну опору. Турецькі залоги, розложені по важнїйших містах кримського побережа, в Кафі передовсїм, були для нього опертєм. Менґлї-ґерай зістав ся вірним васальству. Від сього часу аж до свого кінця Кримське ханство стояло в залежности від турецьких султанів, що іменували й скидали ханів, жадали від них воєнної помочи в своїх справах і давали їм інструкції в заграничній полїтицї. У внутрішнїй управі хани були свобідні — доки незадоволені їх управою елєменти не підіймали гадки — звернути ся до султана, аби їм перемінив хана. Такі прошення, убрані в відповідну форму, дуже часто кінчили ся скиненнєм хана. Взагалї більш або меньш самостійне становище хана супроти турецького двору залежало від його особистих прикмет і від моментальної полїтичної ситуації, що робила хана більш або меньш цїнним помічником для Порти. Безпосередну контролю над ханом мали начальники згаданих турецьких залог кримського побережа; вони були незалежні від хана й творили осібне намісництво, а на чолї його стояв кафинський паша[797].
Казимир і Золота орда
Васальство Туреччинї закінчило, можна сказати, процес утворення Кримського ханства. Удар заданий слїдом Золотій ордї остаточно зміцнив його становище.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том IV. XIV–XVI віки. Відносини полїтичні» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IV. Зміни в українських степах і на Чорноморю. Сформованнє Кримської орди й татарські пустошення“ на сторінці 4. Приємного читання.
TextBook