Розділ «IV. Зміни в українських степах і на Чорноморю. Сформованнє Кримської орди й татарські пустошення»

Для ґенуезької торговлї се опанованнє кримського побережа було незвичайно важним успіхом. Головний конкурент Кафи — Судак був тепер в ґенуезьких руках, і цїла кримська торговля, майже без виїмків, перейшла до них. Ще перед тим, під впливом своїх успіхів 1340-х рр. Ґенуезцї вертають ся до свого давнього пляну — зробити з чорноморської торговлї свою монополїю: силоміць обсадили вони в 1348 р. своїми залогами Царгородську протоку (давнїй Гієрон), побирали мита з усїх кораблїв і хотїли поставити під свою контролю всю чорноморську торговлю. З сього вийшла війна з Венеціанами й Візантиєю, і вкінцї Ґенуезцї мусїли признати Венеції свобідну торговлю на Чорнім морі, тільки торговлю з Таною ухвалено перервати на 3 роки (угода 1355 р.). Тана тепер стала майже одинокою венецькою торговельною стацією на нашім побережу. Як я вже сказав, Ґенуезцї хотїли тому зовсїм замкнути сю стацію, і ще в 1381 р. намовляли Венеціан, аби перенесли свою торговлю до Кафи. Венеціане на се не згодили ся; але все таки з третьою четвертиною XIV в. їх чорноморська торговля сходить на другий плян перед Ґенуезцями, що стають правдивими панами Чорного моря.

На остатню четвертину XIV і першу XV в. припадає найвищий розцьвіт сеї торговлї. Але вже в 1430-х рр., з першим сформованнєм Кримської орди, почав допікати Ґенуезцям Хаджі-ґерай[746]. Потім (в 1450-х рр.) відносини сї поправили ся, але страшним ударом Ґенуезцям було опанованнє Царгорода султаном Магометом в 1453 р. Царгородська протока, а з нею вся чорноморська торговля тим самим опинили ся в його руках, що більше — султан не крив ся і з плянами опановання чорноморського побережа. Вже в липню 1454 р. стала турецька фльота перед Кафою, а разом з тим приступив до неї суходолом кримський хан з кінним військом. На сей раз Кафа відкупила ся, обовязавши ся платити ханови річну данину в високости 1500 дукатів, турецька ж фльота сама не розпочала бльокади. Але небезпечне становище Ґенуезцїв зарисувало ся вповнї ясно.

Дуже зле було, що зносини з метрополїєю були перетяті, або принаймнї сильно утруднені: Ґенуезцї в сїм часї заходять ся коло уставлення дороги сухопутної, через Галичину, але ся далека й тяжка дорога не могла заступити морської[747] Ще гірше — що сама Ґенуя була знищена війною з своїми европейськими ворогами й не могла прийти своїм кольонїям з значнїйшою помочію. Тому уже з кінцем 1453 р. ґенуезьке правительство продало свої чорноморські кольонїї на вічну власність ґенуезькому банкови св. Ґеорґія — корпорації кредиторів Ґенуезької держави. Надїя була на те, що може ся богата й сильна фінансова інституція потрапить удержати кольонїї. Але се тільки протягнуло аґонїю ґенуезьких кольонїй. Вони висїли на ласцї султана, без дозволу котрого не можна було провести сюди навіть запасів. Правда, новий кримський хан Менґлї-ґерай чув себе обовязаним перед Ґенуезцями й тримав з ними, але обставини були незвичайно грізні. До того в самих кольонїях показував ся повний упадок духа, деморалїзація адмінїстрації. Банк бояв ся рискувати дуже своїми грошима, щоб не понести занадто великих страт. В кольоніях прокидала ся панїка, богато кидало їх, торговля упадала. Тому ті двадцять лїт, що минули від здобутя Царгорода до повного упадку сих кольонїй, були справдї тільки аґонїєю: тільки високими річними данями султану й хану протягали вони своє істнованнє.

Нарештї підкупність кафинських урядників — їх надужитя при обсадї уряда татарського аґента, «тудуна», привели до того, що з кінцем 1474 р. татарські беки підняли ся й против Кафи й против Менґлї-ґерая й закликали султана на Ґенуезцїв. Лїтом 1475 р. зявила ся дїйсно сильна турецька фльота перед Кафою й почала бомбардованнє. Майже не пробувавши оборонити ся, Кафа піддала ся. Пішла страшна розправа. Масу народу порізано, забрано в неволю, а вкінцї всїх Італїйцїв забрано звідти до Царгорода. Так само знищено й иньші італїйські кольонїї чорноморського побережа. Упало князївство Манґупське й васальна держава ґенуезька в Матрезї. Крим цїлий став залежним від Турків, і від ґенуезьких кольонїй позіставали ся ледви поодинокі родини. Так закінчила ся історія італїйської кольонїзації нашого Чорноморя[748].

---

Відокремленнє Кримської орди

---

Татари в Криму, полїтичне відокремленнє Крима, Хаджі-ґерай — його походженнє й перші стадії дїяльности, Ґераєва лєґенда, Девлєт-бірди й його правдоподібна тотожність з Хаджі-ґераєм, утеча Хаджі-ґерая на Литву, остання фаза дїяльности й смерть Хаджі-ґерая, зазначена ним полїтика Кримської орди

Вернїмось до сформовання Кримської орди. Татари навістили Крим уже підчас свого першого приходу і тодї, на початку 1223 р., взяли й пограбили Суґдею. Потім вони повторили свою візиту при другім походї, в 1239 р., а лишивши ся панувати в Кіпчаку, розтягали свою власть і на Крим, побираючи звідси ріжні данини і на задокументованнє своєї власти від часу до часу чинячи погром то в тім то в иньшім містї[749]. Морське побереже одначе цїкавило їх меньше, натомість в степах Криму і на північнім його згірю осїдають вони з часом в значнїйших масах, і тут лежить властиве огнище татарської кольонїзації Криму. Резіденцією татарського намістника в Криму, як ми вже знаємо, в XIII–XIV в. був Солхат. Пізнїйше, від 2-ої пол. XV віку татарський центр переходить на захід, в околицї Манґупа й иньшого, загадкового, стародавнього кримського гнїзда — Киркйора або Чуфуткале — «Жидівського городу», викованого в скалї[750].

Завдяки віддаленню від Сарая, складним етноґрафічним і полїтичним відносинам Криму та його ґеоґрафічному відокремленню, татарські намістники Криму здобувають з часом все більше незалежне й сильне становище. Уже за першого звісного узурпатора Ногая († 1300) Крим до певної міри служить його опорною базою[751]. А вповнї ясно виступає таке значіннє Криму за анальоґічного еміра XIV в. Мамая: на се виразно вказують східнї письменники, називаючи Мамая управителем Криму в 1370-х р., підчас найбільшої його сили. Упавши в боротьбі з своїм ворогом Тохтамишом, Мамай шукав і захисту в Криму, і тут наложив головою (1380 р.), як каже лєґенда — наслїдком зради Кафинцїв[752].

В 1390-х рр., підчас ординських замішань, бачимо в Криму якихось узурпаторів Бек-пулада і Таш-тімура, що вже тримали ся як самостійні від Золотої орди хани Криму. В Кримі-ж загнїздив ся проголошений Ідикою хан Тімур-кутлук (1397-8 р.), перше нїж реально опанував Золоту орду. Подібне повторяєть ся з Тімур-ханом, що кілька лїт панував в Кримі (1406–1410), перше нїж дістав ся на ханство Золотої орди[753].

Таким чином з кінцем XIV в., разом з ослабленнєм волзької орди й упадком татарської державної орґанїзації, Крим, скріплений уже тодї значною татарською кольонїзацією, здобуває дуже важне місце в полїтичнім житю Татар, стає осібним центром їх державного житя. І тим часом як одні хани, опанувавши Крим, переходять потім на загальний престіл Золотої орди, иньші зістають ся в ролї самостійних ханів Криму. Але все се були поки що ефемеричні узурпатори, володарі, що зникали слїдом, по тім, як появляли ся. Доперва в другій четвертинї XV в. удало ся тут одному з татарських династів, звісному в пізнїйшій традиції під іменем Хаджі-ґерая, пустити корень і положити початок полїтичній окремішности Криму під панованнєм його династиї.

Рід і перші стадії дїяльности сеї визначної в історії Східньої Европи особи майже незвісні. Що до ґенеальоґії його, то самі пізнїйші Ґераї не знали про неї нїчого певного, і у східнїх письменників на сїй точцї велика заплутанина. І для ранїйшої частини власного житя Хаджі-ґерая, далеко більшої від пізнїйшої, маємо самі пізнїйші перекази, не в однім очевидно прикрашені й змінені.

Одначе всї отсї перекази, при своїй лєґендарности, дають певні точки опертя для виводів про дїйсне його походженнє й перші стадії дїяльности. Так в ґенеальоґіях замітна звязь Хаджі-ґерая з Таш-тімуром, звісним уже нам кримським ханом 1390-х рр.: ґенеальоґії звуть Хаджі-ґерая сином або внуком Таш-тімура. Дуже можливо, що він був дїйсно Таш-тімуровим сином: се поясняло-б його звязи з Кримом, а з другого боку також і його звязи з Литвою[754].

Популярний татарський переказ про молоді лїта Хаджі-ґерая каже, що він, тїкаючи від ворогів свого батька, удав ся в руські землї й там пробував, поки обставини на вітчинї не змінили ся на його користь. В русько-литовській традиції також маємо перекази про побут і навіть уродженнє Хаджі-ґерая на Литві. Що в сих переказах єсть фактична підстава — що Хаджі-ґерай дїйсно пробував в землях в. кн. Литовського за часів Витовта, про се найлїпше сьвідчить звісна уже нам грамота Менґлї-ґерая, де згадуєть ся про те як «великій царь Ачъжи-кгирей, отецъ нашъ, коли ихъ потны кони были, до в. кн. Витовта, до ЛитовскоЂ земли въ гостиноє поЂхали»[755]. Отже супроти сих звісток звертає на себе увагу та обставина, що в традиції татарських кольонїстів Литви (з XVI в.) їх перехід в Литву звязуєть ся з іменем і часами якогось «еміра Тімура». Дуже можливо, що се як раз той Таш-тімур[756]. Його панованнє в Криму в 1390-х рр.[757] хронольоґічно припадає на час найбільшої енерґії татарської полїтики Витовта, його участи в боротьбі Тохтамиша з Тімурленком і далеких походів в степи (1398 і 1399). Коли на сей час з найбільшою правдоподібністю приходить ся взагалї класти першу татарську міґрацію на Литву[758], то звязавши її з особою Таш-тімура, обяснимо і те, чому всякий слїд про нього гине нагло по тім його панованню в Криму, і ту татарську традицію про еміра Тімура в Литві, й династичні звязки родини Хаджі-ґерая з в. кн. Литовським.

Хаджі-ґерай — його рід і основа

Лєґенди, зложені з тим, аби обяснити, звідки взяло ся у Хаджі-ґерая отеє його подвійне імя, наводять на гадку, що се було пізнїйше імя його, і що перед тим виступав він під иньшим іменем. Висловлена була дуже правдоподібна, на мій погляд, гадка, що в перших стадіях своєї дїяльности Хаджі-ґерай виступав під іменем Девлєт-бірди, і наслїдком нещасть, які його спіткали, змінив імя при новім виступі[759]. Попри деякі меньше важні натяки (як те що в лєґендї пістун Хаджі-ґерая зветь ся Девлєтом, з племени Ґераїв, а Стрийковський, говорячи про Хаджі-ґерая, зве його на однім місцї Девлєт-ґераєм), головне значіннє має тут та, справдї немаловажна обставина, що монети Девлєт-бірди, кримського хана з рр. 1426-7, дуже подібні до пізнїйших монет Хаджі-ґерая, і що найважнїйше — мають той самий герб (тамгу)! З другого боку русько-литовська лїтопись вичисляє Девлєт-бірди (Давладъ-бердия) між ханами, ставленими Витовтом, і се также вповнї відповідає фамілїйним звязкам Хаджі-ґерая з в кн. Литовським.

Про Девлєт-бірди маємо найранїйшу звістку в листї писанім до Витовта з Кафи весною (2/V) 1426 р., від якогось францїшкана. З сього листа виходить, що Девлєт-бірди, прибувши незадовго в Солхат, через сього францїшкана хотїв назад вернути собі ласку Витовта, виправдуючись впливом на нього «злих людей» і покликуючись на свою ґречність, зроблену з поручення Витовта якомусь Сарацену Ібрагиму. З листу отже виходить, що відносини Девлєт-бірди до Витовта сягали давнїйших часів, і що сама полїтична карієра сього хана була також не вчорайша. Се був час, коли в Кіпчаку йшла боротьба кількох претендентів за ханський престіл. Девлєт-бірди, видко, програв справу в боротьбі з иньшим претендентом Улу-Мухамедом і уступив ся в Крим. Звідси потім, на початку 1427 р. висилає він посольство до єгипетського султана, яко володар кримський. Рік пізнїйше маємо його монету, биту в Астрахани — отже він знову боров ся не без успіху за загально-татарський престіл (єсть також його монети биті в Новім Сараю і в Ордї, але не знати чи з сього часу, чи з попереднього). Але потім слїд про нього гине, і той самий арабський письменник, що під р. 1427 записав посольство Девлєт-бірди до єгипетського султана, під 1428/9 р. записує, що Кіпчаком і Кримом володїв Мухамед, і весною 1429 р. прислав свого посла в Єгипет.

Коли Девлєт-бірди справдї одна особа з Хаджі-ґераєм (бо се все ж таки поки що тільки гіпотеза, хоч і правдоподібна), то на сей час — рр. 1428-30 треба покласти його утечу до Витовта, «коли його конї потні були». Потім, 1434 р. уперше маємо згадку про Хаджі-ґерая під сим його іменем: на тім році ґенуезьке правительство, висилаючи свою фльоту в Чорне море, між иньшим поручило їй змусити Хаджі-ґерая, аби залишив свої прикрости, які чинив він Кафі та взагалї ґенуезьким землям. Шеститисячне ґенуезьке військо, під проводом Короля Льомелїна, пішло походом на Солхат, але на дорозї несподївано напали на нього Татари й погромили[760]. З сеї звістки треба здогадувати ся, що Хаджі-ґерай загнїздив ся в Кримі дещо скорше, коли встиг уже так наприкрити ся Кафі. Але по тім знову маємо довгу перерву в звістках про нього. Чи се прогалина в наших відомостях, чи знову прийшла на нього пригода, й він мусїв тїкати з Криму?

В ширшій русько-литовській лїтописи є про се оповіданнє дуже докладне. Вона каже, що за Жиґимонта Кейстутовича приїхав на Литву Хаджі-ґерай і дістав від Жиґимонта в державу Лїду. Потім, в рік повороту на Волинь Свитригайла (значить в 1440 р., але лїтопись хибно датує сей факт кілька лїт пізнїйше) кримські мурзи й улани «от всеє орди Перекопскоє» вислали посольство до Казимира, аби пустив до них Хаджі-ґерая на царство. Казимир послав його з великою честию, в проводї свого маршалка Радивила до Криму, «і там його Радивил іменем вел. князя Казимира посадив на царстві перекопськім», а з вдячности Хаджі-ґерая, «що в Литві хлїб-сіль їдав» і Казимиром на царстві був посаджений, — «за його царства нї одна нога поганська татарська безбожних Ізмаілтян в Литві і в Ляхах не ступила»[761].

В головній основі ся звістка знаходить собі документальне потвердженнє в пізнїйшій кореспонденції в. кн. Олександра з Менґлї-ґераєм: докоряючи йому за його напади на землї в. кн. Литовського, Олександр пригадує, як то його батько Хаджі-ґерай «їв хлїб і сіль» у Казимира, на Литві, і відти дістав ся «на царство»[762]. Припустити, що тут іде мова про той перший побут Хаджі-ґерая на Литві за часів Витовта, не можна, бо в перерві між часами Витовта й Казимира бачили ми Хаджі-ґерая в Криму на ханстві. Припустити помилку або вигадку в словах Олександра также не можливо. Отже виходить, що Хаджі-ґерай пробував на Литві і вдруге наслїдком якихось кримських завірюх. Може бути, що справдї так, як оповідає лїтопись: він прибіг туди за Жиґимонта і в початках пановання Казимира вернув ся до Криму. Довгого побуту Хаджі-ґерая в Литві не можна припускати, бо вже з початками 1450-х рр. він так сильно виступає в Криму, що трудно припускати якийсь дуже недавнїй його упадок.

Сформованнє Кримської орди

Наново зачуваємо про Хаджі-ґерая в Криму в 1452 р., коли він погромив хана Золотої орди Сеід-Ахмета, коли той вертався з Поділя. Ся боротьба Хаджі-ґерая з Золотою ордою скінчила ся повною побідою: він знищив Сеід-Ахмета, так що той мусїв тїкати на Литву[763]. З другого боку чуємо про Хаджі-ґерая в кримсько-ґенуезьких відносинах: він довго надокучав кафинському правительству, жадаючи собі контрібуцій чи дарунків, а під час коли появила ся під Кафою лїтом 1454 р. турецька фльота, й собі притягнув під Кафу з 6.000 кінноти. Ґенуезцї бачили в тім умову Хаджі-ґерая з султаном Магометом. Але чи була така умова, або взагалї якесь порозуміннє між ними, се дуже сумнївно: можливо, ба навіть і правдоподібнїйше, що Хаджі-ґерай задумав тільки використати турецьку манїфестацію, щоб нагнати більшого холоду Ґенуезцям. Дїйсно, він зробив з них при тій нагодї добрий зривок: щоб відчепити ся від нього, як уже знаємо, прирекли вони платити йому річно 1500 дукатів[764].

Почавши відси аж до смерти Хаджі-ґерая, що наступила лїтом 1466 р., ми можемо слїдити його правлїннє в Криму без значнїйших перерв. Бачимо його в дальшій боротьбі з Золотою ордою: незадовго перед смертю знищив він тодїшнього хана Золотої орди Кучук-Ахмета. Відносини його до Ґенуезцїв в сїм остатнїм періодї були більше прихильні[765].

Таким чином остаточне cформованнє Кримського ханства, під рукою Хаджі-ґерая, припало на середнї десятолїтя XV в. Почавши від претензій на ханство в цїлій Золотій ордї — сам Хаджі-ґерай (коли він дїйсно одна особа з Девлєт-бірди) чи його родина — приходить по ріжних пригодах до переконання, що сї широкі пляни треба закинути й натомість скупити всю енерґію й увагу на скріпленню й відокремленню своєї близшої волости — Кримської орди. Се був, щоб так сказати, полїтичний заповіт Хаджі-ґерая свому потомству, і воно його, дїйсно, сьвято додержало. Воно залишає всякі претензії на Золоту орду, приймає герб Хаджі-ґерая намість кіпчацької тамги й імя Ґераїв для своєї династиї.