Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

Через свого посла хан повідомив гетьмана, в перших днях серпня, що поход став непотрібним, бо Черкеси йому покорилися (див. нижче), і гетьман з Дону, видко, звернув своїх козаків.

Повертаю до путивльського посольства. Приїздило воно нібито з листом в справі товарів, забраних у московських купців, але мало крім того дорученнє побачитися з Акундиновим, що прислав був листа до путивльського воєводи, просячи його клопотатися перед царем. Зачувши в дорозі, що він приїхав до Лубенського монастиря, післанці хотіли з ним побачитися. Але українська адміністрація до Лубен їх не пустила -мовляв се їм не по дорозі, і вони зачекали в Миргороді гетьмана, що вертався з Полтави. 17 червня с. с. гетьман прийняв “честно” привезений ними лист і дарунок - сорок соболів, запросив на обід і на обіді росповів, що се він дав кримському цареві “луччих людей о дву конь три тисячі”, виправив із сином з Полтави “буцім на Гірських Черкесів”. Потім став згадувать, як підчас попередньої війни з Поляками, на його прошеннє московської помочи, “государево милостивоє слово о помочи было, а послЂ того о помочи на Поляковъ государевыми ратными людми отказано”. Тепер від Поляків знову “ставиться обида і неправда велика”, обіцяного при замиренню вони не додержують, і мабуть прийдеться з ними воювати знову, так він, гетьман, покладається на царську ласку: як буде просити помочи, нехай цар йому не відмовить: як би у нього було “для слави” хоч би тисяч шість або десять царського війська, то він би “очистив Польську землю цареві!” А він, гетьман, з свого боку рад служити цареві з усім військом Запорозьким усею душею: не то що польські та литовські городи цареві очистить, а хочби й Царгород, і до Єрусалима — приведе під царську руку”. Тричі він їх приймав і пив на здоровє цареві: на першім місці перед тостом за короля. Згадав про псевдо-Шуйского, що живе тепер у Мгарському монастирі — аби вони з ним побачилися. В листі до путивльських воєвод [129] виправдував інцидент з товарами тим, що тоді цар “учав ся заводити з королем”; як контр-претенсію згадав про пасіку на Мерлі спустошену московськими людьми, а на будуче сподівався згідного пожиття: “вашим вольно всякого пожитку заживати, аж до ДнЂпру добывати ся, и нашим у вас”. І теж згадував за псевдо-Шуйского — що він просить воєвод попросити за нього царя, аби він його прийняв у свою ласку.

Післанці дійсно заїздили до Лубень і бачили в Мгарському монастирі Акундинова — він мовляв на те й до Лубень перебрався, щоб ближче проситися до Москви; але на устні запевнення путивльського воєводи не рішився їхати: хотів мати забезпеченнє на письмі [130].

З Миргороду Хмельницький вернувся до Чигирина, де його вже чекали посли — турецький посол і з ним татарський післанець, висланці від ріжних маґнатів, в тім числі від краківського воєводи кн. Заславського. Дневничок — реляція незвісного на імя висланця кн. Заславського, списаний для свого патрона, і звідомлення инших маґнатських висланців заховалися для нас і кидають інтересне світло на тодішні відносини [131]

29 липня (н. с.) в пятницю гетьман в'їздив до Чигирина; на зустріч йому виїхала козацька хоругов (сотня) чигиринська; при в'їзді з замку вистрілено з пяти гармат, грали в труби, били в бубни; над гетьманом несли бунчук і хоругов за ним ішла.

Другого дня гетьман урочисто приймав у себе турецького посла Османа-аґу, старшого покойового султана. Посилав по нього білого коня, гарно прибраного по гусарськи, і приймав потім обідом його і татарського післанця від очаковського бея, що був провідником того Осман-аґи: мав засвідчити перед гетьманом, що то “великий чоловік”, аби гетьман віддав йому відповідну честь. “Декотрі наші, що покозачилися”, присутні при тій авдієнції, оповідали авторові дневника, що посол сей перед усім іменем султана і турецьких достойників привитав гетьмана з перемогою над Ляхами, і засвідчив, яку то славу Запорозьке військо здобуло по всіх сусідніх державах; далі передав прихильні слова султана з приводу присланої гетьманом заяви, ще підчас війни, що він хоче бути підданцем султана. Такий був і зміст листів прочитаних в перекладі. Маємо їх три — оден від Бекташ-аґи, що отримав попередній лист гетьмана, 27 квітня, і два від Мурад-баші, судячи з змісту — очаківського намістника [132]. Листа від самого султана не було.

Бекташ-аґа повідомляв, що гетьманські листи писані до султана і до “полковника яничарського” іменем Запорозького війська, були отримані і донесені султанові. Султан висловив велику утіху з приводу висловлених там приязних почувань, тісної приязни гетьмана з кримським ханом і готовности разом з ним стати на кожду послугу Отаманській Порті, та заявленого наміру прислати своє посольство до Царгороду. Султан, мовляв, висловився так: Дай Боже, аби тільки прийшли, буду їх добре шанувати, і велів Бекташ-азі й яничарському полковникові відписати тим часом, а будуче козацьке посольство отримає листи від самого султана (изъ руки цесарской), “аби на потомні часи і потомки наші в згоді і приязні між собою жили”. Тимчасом “цісар” (султан) обіцяє поміч козакам на кожного неприятеля — "але під таким закладом: від усього вашого війська любо морем любо полем нашому цісареві в його панстві аби ніякої шкоди не було” — “на тім неодмінне лицарське слово, і напотім з якої б сторони неприятелі на вас порвались, ви того пильнуйте, і як багато вам війська буде потрібно, нам ознайміть, і тої ж години поміч вам од нас буде дана”. Приязнь з кримським ханом рекомендується і на будуче як найтісніша — в походи ходити разом, все робити за спільним порозуміннєм, і спільних послів слати до Царгороду. Будуче посольство привезе і дарунки від султана, поки що дарунків не посилається. Осман аґа привіз тільки ласощі: “зо три фунти шафрану, по мішку фіґ, родзинок і міґдалів, більш нічого” — се мабуть від Мурад-баші, що в листі просив "прийняти охотно що-кольвек послав" — що міг дістати.

В листах своїх Мурад-баша оправдувався від наклепів неприятелів, мовби то він жадає від гетьмана 40 тис. талярів, і віддавав себе у роспорядимість гетьмана. Рекомендував підтримувати й надалі як найтісніші і найприязніші відносини з султаном і ханом: “ясновельможного цісаря з правої руки не пускати, а царя кримського — лівої”. Радив у всіх справах звертатися до Бекташ-аґи, “названого отця цісарського”, не забувати і далі “полковника яничарського, його намістника, а також судії яничарського", передавав поклони гетьманському синові і всім полковникам що при гетьмані.

Приймано послів гучно, підчас обіду, підчас тостів чотири рази з гармат ударено. Три дні пізніше їх відправлено (скорої відправи просилося в привезених листах, і в східнім етікеті се вважалося також, знаком пошани). Гетьман посилав з Осман-аґою своїх послів: полковника київського Антона Ждановича, свого свояка ("братанка”) Павла Яненка і білоцерківського сотника [133]. Лист гетьмана до султана, післаний з ними, маємо, на жаль, в дуже несправній копії [134], зробленій якимсь канцеляристом з черновика для московського посла Унковского, і в дечім мабуть підправленого на московське для кращого зрозуміння; я навожу його з деякими поясненнями і доповненнями, поставленими в ламані скобки; тільки чисто буквальні помилки справляю без спеціяльного пояснення, а поруч з лівої сторони подаю приблизний парафраз, опускаючи сумнівне і неясне:

Найясніший милостивий цісарю турецький, пане наш великомилостивий! На довгі й безконечні літа доброго здоровля і щасливого над усіми панування вашій цісарській милості жичимо, поклін і служби наші віддаємо!

НаяснЂйший милостивый цысарю турецкій (панъ) [135] наш велцемилостивый! На долгіє и незамержоне (незмірні) лЂта доброго здоровья и стасливого надъ всякими панованья вашей цесарской милости зычимъ. Поклонъ и службы наши!

Лист від Бекташ-аґи через Османа-аґу нам віддано. З писання того бачимо, що ваша цісарська милость, пан наш милостивий, зволиш ласкав бути до нас, слуг своїх. Велико ми нині тим тішимося з усім військом нашим Запорозьким, і велико просимо вашої цісарської милости, аби до нас, слуг своїх, і надалі був ласкав! Бо ми в братерстві й приязни з й. м. ханом кримським завсіди готові до послуг в. цісарській вельможности — стояти против кождого неприятеля.

Листъ отъ Бегдашъ-аги презъ Османа-агу намъ отдано. Съ котораго листа ворочано(!), же ваша цесарская милость, панъ нашъ милостивый, на насъ слугъ своихъ [ласкав быти рачиш]. Велце смы нынЂ съ того тЂшили ся всЂмъ войскомъ нашимъ Запорожским, и велце просимъ вашей цесарской велможности, абы на насъ, слугь своихъ, былъ ласкавъ. Гдыже смы за всякоє братерство и пріязнь съ ханомъ єго милостю [136] готовы всегда до услугъ вашей цесарской велможности и против каждому непріятелю стоять!

Козакам ми наказали, щоб до володінь в. цісарської милости не впадали, і завсїди того будемо пильнувати, аби ніоден неприятель не напав і шкоди в панствах ваших не вчинив. Так нам дай Боже і по вік: з Татарами в згоді стояти і за-одно разом доходити — боротися з кождим неприятелем і за ласку в. цісарської милости віддячуватися!

Также козакамъ заказали, чтобы въ панства вашей цесарской милости не втаргнули. И всегда того остерегать будемъ, чтобы ни одинъ непріятель не пришолъ и зла въ панствахъ не чинилъ. Теразъ въ згодЂ за [се] стоять съ Татарами, одинъ за одинъ вмЂстЂ добываться — дай Боже такъ и на вЂки [быть] въ приятствЂ, [недобра] хотЂть всякому неприятелю, а зъ ласки вашей цесарской милости отдавать!

До тих часів писань наших ми не посилали, бо зайшли нас клопоти, і не можна було луччих послів послати. Але за той час приязни нашої з ханом його мил. розірвати не зміг ніхто!

До тыхъ часъ писаний нашихъ не посылали, што насъ недомочь така зашла, — якобы лутчи послы у вашей цесарской милости были. Приязни нашей завсе то съ ханом єго милостью розрывать — чего не доказали!

Тепер дочекавшися милостивої ласки в. ціс. милости, посилаємо послів з вірним поклоном від усього війська Запорозького в. цісарській милости!

Теразъ обачивши милостивой ласки вашей цесарской милости, пословъ нашихъ до вашей цесарской милости зъ вЂрнымъ поклономъ посылаємъ отъ всего войска Запорожского.

Бо ми звикли свою присягу до кінця тримати! Се тільки неприятелі наші звикли присяги свої ламати та зраджувати нас! Тепер якби була зрада від Ляхів, чи од Москви або від Угрів, або від якихось инших неприятелів, ми то вашій ціс. милости ознаймимо, і з вельможним ханом й. м. про все зноситися будемо. Коли б неприятель щось замислив з послами царя московського (в Варшаві), ми все се ознаймимо в. цісарській мил. І то обіцяємо, як зичливі слуги, в. ціс. милости, що ні полем ані морем не будемо нападати, ані оден неприятель за пильністю нашою до панства Турецького не вступить. А ми ласку в. ціс. милости будемо заслугувати і ніяким неприятелям своїм не будемо терпіти. Ласку в. ціс. милости готові ми відслужувати, і все що б у справах воєнних було, за відомістю хана й. мил. з ним зичливо чинити.