Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

Де нам сеє тіло Нечаєве біло, де нам його поховати?

Гей зійдімось, премилеє браття, на високу могилу,

Та викопаємо, премилеє браття, глибокую яму,

Та посадім, премилеє браття, червону калину,

Гей щоб зойшла лицарськая слава на всю Україну — У).

З літературного погляду ся пісня, чи пісні дуже інтересні тим, що в ріжних своїх варіянтах притягають для теми XVII в. мотиви нашого старого героїчного епосу: гіперболізм богатирського розмаху Нечая, роля його коня, промови до нього звернені — все се зроблене в стилю старої богатирської епіки, очевидно ще живої на Україні в тім часі, так що з неї обіруч черпала нова героїчна поезія на козацькі теми [547]. По друге — інтересний паралєлізм пісні про Нечая з піснями про Берестецький погром: хронольоґічно й ідеольоґічно вони були настільки близькі, що мабуть уже в процесі формування між ними була діфузія, обмін мотивами, хоча в основнім замислі мабуть була глибока ріжниця політичного характера.

Ся політична ідея пісні про Нечая нас тут головно й займає. Досі вона лишилась без уваги [548], тим часом як на мій погляд досить ясно, що пісня мала тенденцію протиставити Нечая Хмельницькому, поставити загибель Нечая на його рахунок, і навіть обвинуватити його в зраді проти Нечая. Що така тенденція можлива, на се вказують сучасні джерела, які противставляють Нечая Хмельницькому як найбільшу фіґуру між козаччиною після гетьмана, вважають його головою опозиції проти Хмельницького, ще більш непримиреної супроти Польщі ніж сам гетьман, переказують чутки про розходження й конфлікти між ними, і високо оцінюють популярність Нечая. З сих чуток найбільш конкретні належать до весни 1650 р. і були вже в своїм місці переказані [549]. Тоді Хмельницький, як каже Кисіль, заклявся зробити кінець Нечаєві — "дати йому шию утяти”, але скінчилося мовляв на тім, що Нечай відкупився великими грошима. Одначе чутки про гострі конфлікти між ними не переставали ходити і потім, як ми то бачили. Коли ходили вони в польських кругах, то мабуть ходили і в українських, і мізерна смерть під польським натиском такого визначного проводиря могла толкуватись не тільки як недбальство Хмельницького, що його відповідно не підтримав, — але і як вияв його нещирости і зради — тим більше коли скоро по тім (по берестецькім погромі) наступили ще яскравіші факти, які давали привід говорити про гетьмана як про заздрісного і підозріливого тирана, що не терпить поруч себе популярних полковників і безпардонно їх нищить (історія з Гладким й ин., котрі ми вже чули і ще далі почуємо). В світлі таких настроїв звертають на себе увагу такі подробиці пісні:

Нечай гине тому що загуляв у куми Хмельницької. Данило Нечай полковник браславський і родина Хмельницьких були посвоячені, через Данилового брата Івана, що оженився з донькою гетьмана; чи дійсно була кумою Данила Нечая гетьманова жінка і котра — чи перша (бувша Чаплинська, що траґічно загинула кілька місяців по тім), чи нова жінка, котру гетьман узяв того-ж року, — се невідомо. Але пісня могла мати на гадці взагалі се посвояченє.

Далі, хоч не сказано виразно, що Хмельницька звабила Нечая з злими замірами, але в ріжних варіянтах підчеркується, що Нечай гине через неї. В однім варіянті той Лях, що від нього Нечай гине, каже йому: “Я ж тобі не винен ні моя родина, ино тобі завинила кума твоя мила” (с. 68). В иншім: “Ударивши козак Нечай у стіл головою: кумо ж моя Хмельницькая, пропав я з тобою” (с. 85).

Супроти того може бути символічною рисою, що Нечай в деяких варіянтах попадає в руки Поляків тому що підчас битви “спотикнувся на хмелину”, або (Б і В) “на хміль”. А далі таке противставленнє, що “Хмель по тичині вьється, а Нечай з Ляхами бється”, і гине в сій битві. Він “одвічає за всіх своєю головою” (б), тим часом як Хмельницький сидить десь безпечно, ослонений військом.

Я думаю, що сі риски (може розгублені з часом і поблідлі, коли ся антитеза перестала бути зрозумілою і цікавою) разом з схарактеризованою вище ситуацією дають право говорити про певну політичну тенденцію пісні, а з тим — і про таку інтерпретацію факту в сучаснім українськім громадянстві. Я ще повернуся до неї, говорячи про пісні про Берестечко.

Для повноти поетичної історії сеї кампанії мушу згадати фраґмент думи, мовляв записаної Кулішем від кобзаря Андрія Шута:

Як у Винниці, на границі під Бугом рікою

Там стояв Іване Богуне каленицький (кальницький)

Обителю комлицький.

Із Ляхами із мостивими панами чотири неділі в запорі,

Казав-би як у тяжкій великій неволі.

Од своїх рук листи писав,

До гетьмана Хмельницького посилав:

Пане-гетьмане Хмельницький, Батю Зинови Чигиринський, Помоч порятунку дай [550].