Розділ «СИН РАБИНІ»

— А вже ліпше б ми не їхали до Полотська, княже наш, а вдарили на них усією силою, тільки того заслужив клятий Регволд, сини і вся псина його зграя.

Але тут же тисяцький Михало зрозумів, що висловлюється не тими словами, якими слід говорити княжому слу, і, зупинившись на якусь мить, повів тихо, суворо, поважно:

— За твоїм загадом, княже, прибули ми з повним місяцем до города Полотська і сказали сторожі, що хочемо говорити з Регволдом як сли новгородського князя.

— Ви бачили його? — запитав Володимир.

— Бачили, — заспішив Михало, — сказали, як ти велів, що не хочемо мятежа й усобиці, бережемо і будемо оберігати мир і любов у землях Русі, хочемо жити по закону й покону отців наших, як уставили князі Олег і Ігор, княгиня Ольга і син її Святослав, та ще так, як велять наші боги.

І тут Михало замовк. У палаті була така тиша, що всі чули, як кипить віск у шандалах, важко дихають мужі на лавах.

— Чого ж ти замовк?

— Я сказав, — одразу ж продовжив Михало, — що ти, князь новгородський Володимир, блюдя мир на Русі, пропонуєш князю Регволду сукупно з ним іти проти кня-зя Ярополка, який убив брата свого Олега й хоче йти на тебе.

— І що відповів Регволд?

— Він узяв нашу грамоту, прочитав і порвав, кинув на землю...

Воєводи й бояри на лавах роздратовано загомоніли, вдарили об підлогу посохами.

— Зло вчинив Регволд! Супостат він, ворог! — закричали всі і вже схоплювались з лав, затупотіли ногами.

Тільки князь Володимир твердо сидів на стільці, дивився на Михала й слів.

— Що ж ще сказав Регволд? — так голосно, що почули всі в палаті, запитав він.

— Він сказав непотрібні, дурні слова, — промовив у тиші, що після цього настала, Михало, — і мені негоже їх говорити.

— Ні, говори! — велів Володимир.

— Князь Регволд, — рішуче почав Михало, — сказав, що його дивує грамота новгородського князя з боярством, бо Новгород і Полотськ однаково древні землі, древні однаково в них князі й боярство, і якщо Новгород хоче навчати Полотськ, то Полотськ може Новгород провчити... Гординю ніс князь Регволд, хвалився родичем Рюриком, він сказав, що вільний обирати, з ким йому іти — з Новгородом чи Києвом.

— І вже він обрав?

— Так, княже, обрав, бо діє в’єдно з Ярополком-кня-зем.

Михало замовк, але князь, що пильно стежив за його обличчям, помітив, як кліпає воєвода очима.