— Бачиш, тобі достеменно все відоме! І в Константинополі неспокійно.
— Я розумію й знаю все це, — холодно сказала Феофано. — Але що мені до цього?
— Це моя й твоя справа, Феофано. Іоанна скоро не стане...
— І що? Ви пожинаєте те, що посіяли. Їоанн має нині порфірородну жону Феодору, і після його смерті вона по праву сяде на Соломоновім троні, її патріарх благословить.
Проедр посміхнувся.
— Не тільки Феодора, є й інші, що хотіли б посісти Соломонів трон. Нашу константинопольську знать, — це тобі, напевне, зрозуміло, — не влаштовують ні Феодора, ні — ти не ображайся, Феофано, — ні твої сини, вони мріють про імператора-полководця, який повів би легіони проти болгар і Малої Азії.
— І кого вони приготували?
— Мені здається — Варда Скліра. Ти добре його знаєш — він був полководцем Никифора Фоки, Іоанна Цимісхія, і тепер, либонь, сам хотів би посісти їх престол.
— Варда Скліра я знаю, — промовила Феофано. — Що ж, він блискучий полководець і, певне, буде непоганим імператором.
— І це говориш ти, Феофано, мати Василя й Костянтина? Та невже ж ти не розумієш, що ні Феодора, ні Вард Склір не допустять у Золоту палату ні синів твоїх, ні тебе?!
— Вони не допустять тебе, — засміялась Феофано. — Говори правду, проедре!
— Так, вони не допустять, виженуть із Великого палацу тебе, синів твоїх і мене також, — згодився проедр.
— Тепер ти мені подобаєшся, Василю, — поглузувала з проедра Феофано.
— А мусить бути так, — встав і ступив близько до Феофано проедр, — коли Іоанн Цимісхій помре, на престолі сядуть твої сини, поряд з ними як регентша й соправительниця, а справді як повновладна василіса повинна сісти ти. Я ж, — проедр благально подивився на Феофано, — буду тим, ким і був, — вашим, твоїм паракимоменом, проедром.
Феофано так хвилювалась, що їй важко було дихати.
О, які величні обрії відкривались перед нею! Вірити своєму щастю, повірити проедру чи ні? Стільки вже разів він обдурював її й людей, що звірялись на нього! Але ні, ні, на цей раз він не може брехати й обдурювати. Василь і Костянтин по праву сядуть на трон, вони й зараз соцар-ствують з Іоанном.
— Отже, треба прибрати Феодору й Скліра? — суворо сказала Феофано.
— Так, Феофано, обох... Я домігся того, що Іоанн хоче побачитись і говорити з тобою. Коли ж ти будеш у нього, то зумієш все зробити. Що ж, василісо, — підняв він келих, — може, ми тепер вип’ємо за наше щастя й успіх?.. — Він помовчав і кінчив: — Та ще за те, щоб Іоанн швидше зайняв своє місце в гробниці на Халці в храмі Христа Спасителя!
— О ні, — вона підняла келих і зухвало, хижо засміялась. — Я вип’ю за те, щоб Іоанн ще пожив... доки ми не закінчимо своєї справи.
4
Феофано нелегко було потрапити до Великого палацу, ще важче опинитись у спочивальні Іоанна, але в проедра скрізь — і біля Слонових воріт, і на терасі Дафн, і в самому кітоні — стояли свої люди; у чорному одязі й капелюсі з струсевими перами, з мечем біля пояса, як етеріот[19], разом із сторожею другої зміни пройшла до Великого палацу, там її повів переходами начальник етерії Пеон, у кітоні вона скинула одяг етеріота, капелюх, меч.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 19. Приємного читання.
TextBook