На одну з них зійшла жінка з дівчинкою. Скопці, які непорушно стояли вздовж бортів, гребці, що одноманітно, намагаючись не шуміти, підіймали й опускали в чорну воду свої весла, — всі вони не знали, що за жінка в темному одязі й з темним покривалом на голові спустилась з дромона й сіла в їхню лодію. Коли лодія перетинала Золотий Ріг, жінка не витримала й на якусь мить одкинула з голови покривало — світло від вогнів Константинополя відбилося в очах, впало на бліде чоло, стиснуті уста Феофано.
Вона одразу опустила покривало. Близько був берег. Ніс лодії розрізав рінь. Впала походня. Чиїсь руки підхопили Феофано, її повели до стіни, у вузький і довгий прохід, де було холодне й вологе повітря, через сад, де терпко пахло пізніми осінніми квітами, кам’яними східцями й переходами, де звуки лунко одбивались під склепінням, завели до палат, де панувала півтемрява.
— Привіт тобі, василісо!
Покривало впало з голови, й легке зітхання вирвалося з уст Феофано. Василіса — о, як давно не чула вона цього слова, як багато промовило це слово в устах всемогутнього проедра Василя, тут, у Константинополі!
Він ступив до неї ближче й узяв її за руку. Тепер вони стояли одне напроти другого — скопець, проедр імперії, й Феофано — колишня василіса, а нині — жінка в темному покривалі.
— Ти така ж, як і колись, Феофано, — промовив проедр Василь. — Ти була й нині є найкращою жінкою світу. Скинь з своєї голови цей чорний саван.
— Скажи мені, де я зараз опинилась і що сталось?
— Зараз ми у Влахерні, де нас ніхто не може ні бачити, ні чути. Поки що нічого не сталось. Ти, напевне, дуже стомилась після далекої дороги. Уявляю, як неспокійно зараз у Понті Евксинському. Але все це позаду, далеко. Ти житимеш тут, у Влахерні, з тобою буде й дочка. Може, ми сядемо? Ось на столі вино. Ти хочеш їсти? Тут є з чого вибрати. Пий, їж, Феофано, тобі це так потрібно після далекої дороги.
— А за кого ж пити? — посміхнулась Феофано і, сівши до столу, взяла келих з вином.
— Він помирає, — сказав проедр, — скоро, либонь, кінець.
— Яка в нього хвороба?
— Ти знаєш, Феофано.
— Мій порошок з Єгипту?
— Так, він.
— Ця отрута діє дуже швидко.
— Я тримав порошок кілька років, і він, напевне, втратив силу. Крім того, Маленький[18] виявився дуже міцним. Він подихає вже півроку, й тільки тепер йому скоро кінець.
— Для чого ж ти кликав мене?
— О Феофано, нам треба зробити дуже багато. В імперії неспокійно, на півночі збирають сили болгари, в Малій Азії спалахують повстання за повстанням.
— Тепер я добре знаю Малу Азію, — посміхнулась Феофано. — Це — справжній вулкан, який кожної години може вибухнути: Сирія, Месопотамія, Каппадокія, а за ними — араби...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 18. Приємного читання.
TextBook