Константинополь тремтить, розгублений синкліт один день вимагає, щоб імператори Василь і Костянтин відкликали легіони з Малої Азії й послали їх проти Самуїла й Аарона, наступного дня той же синкліт волає, що треба зняти легіони у Фракії й Македонії, кинути їх, і чимшвидше, проти Варда Скліра.
Синкліт вдається до останнього засобу — велить стра-тигам фем збирати земське військо — тагми фем, але стратити бояться за свої феми, — ворог загрожує безпосередньо їм, — не посилають війська.
У Константинополі стоїть багато полків безсмертних, їх можна було б кинути в Малу Азію й проти болгар, але тремтить не тільки столиця, найбільш переляканий Великий палац, надія тільки на безсмертних.
У столиці, крім того, голод, спалахнула важка морова хвороба, в Галаті, на Перу і в самому городі починаються грабунки, розбой, вбивства, чиясь невідома рука пише на базиліках і навіть на гробниці Никифора Фоки: «Встань, божественний імператоре, поглянь, як орди диких болгар топчуть могили твоїх воїв, ідуть на Константинополь!..»
Звичайно, коли б на чолі імперії у цей час стояв васи-левс-деспот або ж полководець, схожий на Никифора Фоку чи Іоанна Цимісхія, він міг би повести легіони на бій, — не вперше у Візантії спалахували повстання, все життя вона існувала на вулкані.
Проте такого імператора, полководця не було, на престолі сиділи Василь і Костянтин, і біля них стояв, усе робив за них проедр Василь.
Це було неймовірно й дивно — Василеві минуло двадцять років, Костянтин був на три роки молодший від нього, обидва вони, і, безперечно старший, Василь, повинні були взяти в свої руки всю повноту влади, керувати імперією.
Проедр Василь не міг цього допустити, бо знав, що, коли Василь і Костянтин візьмуть кермо імперії, йому назавжди доведеться попрощатись з мріями про корону, а може, й навіки залишити Великий палац.
І проедр діє — синкліт і сенат роблять тільки те, що хоче проедр Василь, Василь і Костянтин сидять на троні, але імперією керує регент — проедр Василь.
Для цього нібито були причини: імператор Василь, що не був одружений і не збирався одружуватись, що не їв м’яса, не пив вина, і невпинно постив, молився із своїми ченцями, священиками, кліром, — де вже йому правити імперією...
Костянтин — молодший імператор — був повною протилежністю своєму брату: цей дні й ночі пив, проводив час виключно з гулящими дівчатами, не у Великому палаці, а в шинках на Перу шукали імператора, коли була потреба.
Проедр Василь, маючи за своєю спиною таких імператорів, всіляко потурав — першому в молитвах, другому — в пияцтві, сам же уперто йшов до своєї мети: син імператора Романа І Лекапіна і слов’янки-рабині, оскоплений своїм же батьком, мріяв сісти на Соломоновім троні.
Проте кільце навкруг Константинополя затягувалось, зрозумів це зрештою і проедр.
Після смерті Цимісхія й проголошення імператорами Василя й Костянтина Феофано жила як удова василіса у Влахерні, навідувалася часто до своїх синів у Великий палац, проедр іноді навіть радився з нею, вважаючи, що вона йому не страшна.
Насправді ж Феофано не могла простити проедру Василеві зради, мріяла помститись йому, вигнати з Великого палацу, знищити, вона уперто, хитро, підступно йшла до цього.
Проедр помилявся, думаючи, що Феофано заспокоїлась і вдоволена долею вдови василіси. Феофано в цей час не було ще повних сорока літ, вона була красива і знала ціну своїй красі, кров буяла в ній, як і в кожної жінки, що переступає останню щаблинку розквіту, але відчуває суховій старості, — Феофано здатна була зробити найодчайдушні-ший, нехай останній, але рішучий крок. І Феофано це робить — серед множества людей, які їй зустрічались у житті, вона вміла обрати найсміливішого й найдужчого, — втім, може, саме незрівнянна, дивна краса її робила цих обранців сміливими, дужими, божевільними в своїх поривах! Так, спершись на чужу силу, вона і йшла шляхами життя, разом з обраними нею самою коханцями перемагала, завжди досягала своєї мети, щоб розплатитись за це зрадою і знову, знову починати...
Тепер Феофано робить останню страшну спробу. Як жінка, вона не могла нарікати — і у Вірменії, і нині, в Константинополі, нестямна вдовиця вдовольняла свою пристрасть — етеріот, що охороняв уночі її палату, був не скопець і помер би, не виказавши таємниці Влахерна.
Феофано тонко веде свою гру — всім відомо, що одразу ж після смерті Никифора Іоанн вислав її на Прот, далі у Вірменію. Тепер, коли не стало Цимісхія, Феофано все частіше називає його ворогом, а Никифора вірним своїм другом, часом ходить до храму Апостолів, де в склепі поруч з тілом великого Костянтина лежить безголовий труп Никифора, і в цьому нічого дивного немає: вона була його жоною до останнього дня життя.
Не забуває вона й про синів — Василя й Костянтина, їй дозволено відвідувати Великий палац, Феофано часто буває там, заходить до старшого сина — Василя. Він молиться з своїми ченцями, Феофано ж слово за словом розбуджує в ньому жадобу до влади й слави, викликає ненависть до проедра Василя.
Феофано не помиляється — син її Василь не той, за кого його вважають, він, як і мати, ненавидить проедра, хоче його знищити, молиться Христу, але готує ніж, — прийде час, і Візантія здригнеться, побачивши справжнє обличчя цього імператора.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 134. Приємного читання.
TextBook