Розділ «СИН РАБИНІ»

Весною Феодор навантажував добром хеландії, спускався до гирла Дніпра, перетинав під вітрилами Руське море й зупинявся в Константинополі на Суді, де продавав свої добра вдвоє, втроє дорожче, ніж сам купив, навантажував на хеландії вина, тканини, всяке узороччя й восени повертався до Києва, починав куплю-торг.

У час брані між Володимиром і Ярополком Феодор не постраждав, мало хто й знав, що він у якійсь мірі до неї причетний. Власне, хто і в чім міг винуватити купця — він приїжджав до Києва з василіками імператорів, тоді ж з ними приїхала й царівна Юлія, але не Феодор, а василіки укладали ряд з Ярополком, не він знову, а василіки були сватами Юлії.

Купець стояв осторонь — маючи двір у Києві на Подолі біля торгу, він продавав свої сукна, оксамити, алтабаси, вина, парфуми, узороччя Ярополку і його боярам та воєводам, доки князі проливали кров людей своїх під Любечем, у Києві й Родні, він устиг з’їздити до Константинополя й привіз звідти нові товари; коли вокняжився Володимир, став продавати те, що привіз із собою, і навіть те, що трухлявіло на його склепищах, новому князеві, його боярам і воєводам. Хто й що міг закинути купцю Феодору — Київ не Константинополь, руські люди завжди поважали й не чіпали заморських гостей.

І зараз він діяв, як завжди, ще з осені й узимку київські дереводіли підняли на кручі, законопатили й посмолили його хеландії, а ранньої весни спустили їх на воду. Тижнів зо два після цього смерди возили з склепищ купця на торзі й вантажили на хеландії куплені руські добра. Прийшов день, повіяв горішній вітер, і купець, тричі перехрестившись на схід, велів рабам-гречинам рушати в дорогу.

Це було на світанні. Ніхто в Києві не проводжав купця — він робив свою справу, город прокидався, думав про наступний день. Хеландії зробили півколо на Почайні, випливли на плесо Дніпра, полинули під вітрами до затягнутого туманами пониззя.

Купець Феодор стояв на настилі однієї з передніх лодій, вдивлявся вдалину. Коли ж хеландії од’їхали вже далеко від Києва й попливли мимо безлюдних, вкритих молодою зеленою паростю берегів, він спустився вниз, повернувся на палубу разом із жінкою, одягнутою в темну туніку, з покривалом на голові.

— Тут немає нікого з русів? — запитала жінка.

— О ні, — відповів купець Феодор, — мої раби тільки греки, на цей раз я не брав навіть у князя дружини.

Жінка підняла покривало — це була жона князя Ярополка Юлія.

— І скоро ми будемо в гирлі Дніпра?

— Ні, княгинє, не скоро, шлях туди забере не менше ніж два тижні.

Княгиня Юлія, що, либонь, замучилась у тісній комірчині під насадом, жадібно дихала свіжим дніпровським повітрям, дивилась удалину, де на тлі голубого неба вимальовувались обриси гір, стін города Києва.

— Так краще, — відповідаючи на власні, либонь, думки, промовила вона. — Ні, я не могла далі бути в Києві... Та й чого? Дуже добре, патрикію Феодоре, що ти взяв мене, — вони ніколи не взнають, де я.

— А все ж, княгинє, — сказав купець, — краще було б, аби ти їхала до Константинополя. Я певен, що тебе достойно зустрінуть і приймуть у Великому палаці.

— Ні, ні, — рішуче заперечила вона. — Я не хочу бути в Константинополі й туди не поїду... Ми домовились, патри-кію, ти даси мені в гирлі Дніпра хеландію, на яку я покладу свої добра, даси надійну охорону, що одвезе мене в город Херсонес.

— Воля твоя, княгинє, — промовив Феодор. — Я зроблю все, як ми домовлялись; через два тижні ти з своїми добрами будеш у Херсонесі.

Вітер дужчав, хеландії швидко летіли вперед, вдалині, позаду, ледь вгадувався город Київ.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

І от купець Феодор знову в Константинополі, навантажені всіляким добром хеландії його стали на Суді, кілька днів раби вивантажували з них і везли на константинопольський двір купця Феодора хутра, меди, горючий камінь.

Проте вдома це вже не тільки купець, дізнавшись про його приїзд, проедр одразу ж запрошує патрикія Борея до Великого палацу, довго розмовляє з ним.