Розділ «СИН РАБИНІ»

Володимир

— Це дуже добре, княже, так краще убережемо землю.

Вої принесли князеві смаженої на вугіллі, нарізаної

тонкими скибочками конини, що приємно пахла димком, хліба, корчагу з вином, він випив і закусив сам, почастував посадника й воєводу, що одразу розімліли.

— А живуть у Будутині свої, місцеві люди, — поцікавився князь, — чи є тут хтось із Києва?

— Живемо, княже, багато літ однаково, ніби одним родом, — відповів посадник, — на князів працюємо, хтось гукне за Россю — кидаємо рала, беремо мечі, тут народились, тут нам і кончина. Із Києва-города ніхто не їде, та й кому, княже, охота сидіти тут край землі.

Князь Володимир дивився на вечірницю, що висіла вже зовсім низько над обрієм, велика, малинова, опускалась у тумани.

— Тільки раз приїхала до нас з Києва жона, — згадуючи минуле, продовжив Тедь. — Давно, ой давно це було, княже, привезли її гридні, тут і стерегли її...

— Як звали цю жону? — дуже тихо і зовсім ніби байдуже запитав Володимир.

— Малуша, княже, — одразу пригадав Тедь. — Отут вона жила, в цій хижі у баби Желані, тут народила дитину.

Тедь показав на стару хижу в кущах, що розвалювалась, вростала в землю.

— А потім?

— Потім, княже, приїхали гридні й забрали в неї дитину.

— А жона?

— Померла Желань, — стискуючи голову, пригадував Тедь, — жона Малуша довго ще жила одна в хижі, а потім її й не стало.

— Померла?

Тедь довго не відповідав.

— Не знаю, княже, — глухо й з великим смутком закінчив Тедь. — Може, пішла з села, може, лежить десь під каменем у Росі, а тільки не стало її, хижа стоїть порожня, ми вже її не чіпаємо — дуже хороша була жона Малуша, дуже ми любили її.

На тім розмова й закінчилась. Тедь і Радко помітили, що князь Володимир сидить, низько схиливши голову на руки, він, либонь, стомився після дороги. Мужі встали, попрощались, пішли стежкою до села.

Але Володимир не спав, коли Тедь і Радко зникли, він підвів голову, подивився навкруг — на скелі над Россю, чорну воду, в якій відбивалось багаття, на хижу, що без дверей, із розваленим дахом, сірими стінами стояла між кущів, — і глибокий, невимовно важкий стогін вирвався з його грудей.

4

Рогніда думала про князя Володимира. Проминуло три місяці відтоді, як він був у Полотську, а вже звідти — через гонців посадника Путяти — прислала вона князеві Володимиру написану залізним вістрям на бересті грамоту.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 124. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи