Розділ «Пізнє кохання»

Кохання гетьмана Мазепи

Особисте життя гетьмана, як свідчать документи, склалося не дуже вдало, навіть трагічно.

У 1674 році І. Мазепа мав дружину в Корсуні. Його, як посла до Туреччини від гетьмана П. Дорошенка, у червні захопили у полон запорозькі козаки.

З царської грамоти дізнаємося, що Івану Мазепі після повернення з Москви того ж року «жить… веліли с женою и с дітьми при своих добрах на сей стороні Дніпра». Про дружину майбутнього гетьмана України збереглося дуже мало свідчень. Відомо, що за гетьманства І. Самойловича під час участі І. Мазепи у військовому поході вона, «тогда асаулкою енеральною будучою», судилася з Боровською «пред бунчучним енералним К. Голубом о тую сіножать, же стадом було Мазепиным вибито и по наказанию правном (судовому — Авт.) Мазепиха на своих сіножатях взаміну трави кошти давала».

Гамбурзька газета «Гісторіше Ремарке», подаючи 27 листопада 1703 року біографію Мазепи, зазначає, що він був одружений з багатою вдовою, яка померла у 1702 році. І «мав тільки доньку, що дуже скоро пішла з життя». У синодику Крупицького Батуринського монастиря виявлена поминальна на «род его милости пана Іоанна Мазепи». На першому місці у ній ім’я батька Стефана, а далі ідуть імена Євдокії, Варвари, Тетяни, Олени, «младенцы» Варвари, Івана. Це, очевидно, всі його найближчі родичі, які померли від моровиці або, швидше за все, загинули на Правобережжі під час нищівного наскоку татар 1674 року. Як відомо, у 1700-х роках гетьман уже не мав нащадків.

Припускаємо, що Олена могла бути першою дружиною майбутнього гетьмана. У 16635 році І. Мазепа вносить у Володимирські актові книги грамоту щодо нього Яна Казимира. У той час володимирським суддею був старенький чоловік Олени Загоровської. І, мабуть, саме тоді зав’язався конфлікт, пов’язаний з палким взаємним коханням І. Мазепи до красивої шляхтянки, що завершився її розлученням.

Однак дуже серйозним аргументом, що прояснює персону дружини гетьмана, є свідчення старожилів від 1729 року про те, що Смяч і Конотоп гетьман «отдал… своему пасинку Криштофу Фридрикевичу». Таким чином, якщо це не просто якийсь інший родич гетьмана (що цілком можливо), то дружиною І. Мазепи була Ганна Половець, дочка білоцерківського полковника Семена Половця. Вона ще у 1650-х роках вийшла заміж за полковника Самуїла Фридрикевича. Єдине, що насторожує у цій версії, це вікова різниця між удовою та І. Мазепою. Так, у 1653 році Ганна і С. Фридрикевич вже були одружені. У документі за цей рік про нього йдеться як «полковника давняго». Отже йому мало бути б максимум 35–40 років. Якщо його дружині Ганні натоді сповнилось 19–20 літ (що малоймовірно), то і тоді вона була б старшою на 5–6 літ від Івана Мазепи. Щоправда, вікова різниця між ним і вдовою якраз, очевидно, і стала головною причиною смерті їх пізніх дітей.

Після 1702 року 63-річний гетьман залишився сам, не маючи прямих нащадків. Природно, що після смерті дружини гетьман-удівець мав право подумати про своє особисте життя і, насамперед, про спадкоємця. Адже рід Мазепи по його лінії міг обірватися. Слід відзначити, що Іван Степанович виглядав набагато молодшим від своїх років. Французький посол Жан де Балюз, який зустрічався з гетьманом у 1704 році в Батурині, так описує його: «Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтера, вершник з нього знаменитий».

Учасник шведського походу в Україну Густав Адлєрфельт побачив гетьмана «у віці 64-х літ, середнього зросту» (у 1708 році йому насправді було 69 років), він «дуже стрункий, із суворим поглядом, носить вуса на польську моду, приємної вдачі й дуже захоплює своїми жестами».

Невідомий шведський старшина у своїх нотатках про І. Мазепу зауважує, що «наші очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими буклями, довгі обвислі вуса, а понад усім цим величність, почуття гідності й суворість, яку злагіднювала елеганція». Навіть у такому віці, як зізналася пані Сенявська французькому послу у Варшаві Францісу Бонаку, він «приваблює легко до себе своїм чаром жінок».

У 1704 році гетьман зробив свій вибір — його обраницею стала дочка генерального судді Василя Кочубея Мотря, якій на той час сповнилося років вісімнадцять-двадцять… Вікова різниця між ними була вражаючою. Однак ті, хто звинувачує Мазепу у блуді, не враховують одну суттєву деталь: гетьман домагався руки дівчини, яка відповідала йому взаємністю. Зрозуміти молоду Кочубеївну не важко: Іван Степанович для неї був, у першу чергу, уособленням мудрості, шанованою всіма людиною. Хрещений, який часто гостював у домі Кочубеїв, міг приворожити її і знанням мов, і власними віршами. Мова його листів до неї ніжна й зворушлива. «Щасливії мої письма, що в рученьках твоїх бувають, нежели мої бідніє очі, що тебе не оглядають», — писав він Мотрі.

Трагічно склалися взаємини юної Кочубеївни з гетьманом. Батьки дівчини, дізнавшись про намір І. Мазепи одружитись з їхньою дочкою, категорично відмовили йому.

Довідавшись про це, Мотря втекла у гетьманський палац. Мазепа, однак, змушений був відрядити її знову додому. У листі до коханої він пояснив свої дії так:

«Моє серденько! Зажурилемся, почувши од дівки таке слово, же В(аша) М(илість) за зле на мене маєш, іже В. М. при собі не задержалем, але одослал до дому. Уваж сама, що б з того виросло. Першая, що б твої родичі по всім світі розголосили: же взяв у нас дочку уночи гвалтом і держить у себе місто подложниці. Другая причина, же державши В. М. у себе, я бим не могл жадною мірою витримати, да і В. М. также: мусілибисьмо із собою жити так, як мал-женство каже, а потом прийшло би неблагословеніє од Церкви і клятва, жеби нам з собою не жити. Гді ж би я на тот час поділ. І мні б же чрез В. М. жаль, щоб єсь на потом на мене не плакала».

Та, незважаючи на шляхетність закоханого, однаково Кочубеї наробили у гетьманській столиці «гвалту». Любов Федорівна, мати Мотрі, звинувачувала гетьмана в тому, що він «знасиловал блудом» її дочку. Ці запальні емоційні висловлювання як достовірний факт стали використовувати супроти гетьмана чимало істориків. Так, П. Кропива у своїй розвідці зазначає, що І. Мазепа збезчестив дівчину, позбавивши її цноти. Насправді нічого подібного і ганебного не трапилося. Дочку Кочубеїв на прохання Мазепи повернув батькам російський полковник Григорій Анненков. Гетьман був високоморальною людиною, він не міг піти проти Бога і звичаїв. Як видно з його листів, плани для законного поєднання він передбачав. В одному з літописів ідеться про те, що Мазепа просив у «малороссийских архиереев и от греческих патриархов разрішення на брак». Але до цього не дійшло, оскільки, передусім, він не отримав батьківської згоди.

Мотря від того була у розпачі. З доносу В. Кочубея на І. Мазепу видно, що почуття гетьмана до його дочки він трактує як «чародіяние», від якого вона «возбіситися и бігати, на отца и матерь плевати». Кочубеївна вперше покохала, і спротив батьків, перешкоди у здійсненні бажаного лише загострили її почуття. Під час втечі з дому до І. Мазепи вона у гетьманських покоях поклялася йому: «Нехай Бог неправдивого карає, а я, хоч любиш, хоч не любиш мене, до смерті тебе, подлуг слова свого, любити і сердечне кохати не перестану, на злость моїм ворогам».

Сердечні поривання дівчини жорстоко гасила мати. Мотрю вдома не тільки соромили, а й навіть «катували». Про ці знущання дізнався Мазепа. «Знав би я, як над ворогами помститися, тільки ти мені руки зв’язала», — зазначає він в одному з листів.

Його палке кохання у 65-річному віці («еще нікого на світі не любив так») до 18–20 річної дівчини можна зрозуміти як потребу самотньої пристрасної поетичної душі, що й у літах не зашкарубла, по-молодечому нуртувала. І. Мазепа немов зробив виклик світові, власній старості, і його почуття знайшло відлуння у юній душі.

Водночас Кочубеями гетьманові намагання поєднати законним чином долю з Мотрею сприймалися осудно, як несерйозний легковажний крок старої впливової людини, до того ж, багаторічного друга їхньої сім’ї.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кохання гетьмана Мазепи» автора Павленко С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пізнє кохання“ на сторінці 1. Приємного читання.