Розділ «Пізнє кохання»

В. Кочубей, пишучи листа до гетьмана, зазначає, що не хотів би, «быти в таких реестрі, котории для якого своего пожитку дочки свои вдаючи ку волі людской», тобто заради власної користі жертвувати добрим ім’ям дитини. На це Мазепа, відповідаючи йому, дорікає метафорично: «Утекала Святая Великомучениця Варвара пред отцем своим, Диоскором, не в дом Гетманский, але в подлійшое містце, межи овчарі, в розсілини каменния, страха ради смертнаго» (мовляв, Кочубеєві, як батькові, нічого було соромитися і тривожитися, бо його дитина пішла до гетьмана, а не кудись).

В. Кочубей до свого доносу додає листи гетьмана до Мотрі, а також власне звинувачення у тому, що І. Мазепа обіцяв дочці 10 000 червоних золотих, аби лише вийшла до нього.

Остання карколомна сума — явна фантазія. Слід зауважити, що листи до Мотрі генеральний суддя використовує як компромат проти гетьмана, у такий спосіб прагне довести, що І. Мазепа зневажає християнську мораль, а тому його слово й обіцянки нічого не варті.

Є кілька версій щодо подальшої долі обраниці гетьмана. Перекази про її самітництво у хаті на полтавському хуторі Іскри, самогубство (втопилась у батуринському ставку), божевілля або перебування черницею у Пушкарівському монастирі поблизу Полтави здебільшого літературного, народно-міфологічного походження.

П. Кропива вважає, що Мотря у 1707 році вийшла заміж за генерального суддю Чуйкевича, письменник Б. Лепкий — за Івана Чуйкевича. Насправді ж генеральний суддя6 Василь Чуйкевич у 1707 році одружив свого сина Семена Чуйкевича з однією з дочок Кочубеїв. У «Родоводі дворян Чуйкевичів» зазначається, що це була Мотря, хрещениця Мазепи. О. Лазаревський піддав сумніву це твердження. Спробуймо детальніше з’ясувати згадане.

Під час допитів В. Кочубея у 1708 році слідчі з’ясували, що він має:

— двох синів (Василя і Федора);

— старшу дочку «за Рабеленком»;

— другу дочку «за покойного пана Обидовського»;

— дочку за Забілою;

— першу дочку «дівицю» (?);

— дочку Мотрю («вторую дщерь мою, дівицю», «дочці малой»).

За І. Обидовського вийшла заміж7 Ганна Кочубей, за В. Забілу — її сестра Марія (померла орієнтовно у 1707 році). Відома ще Парасковія Василівна, яка у 1717 році вийшла заміж за Федора Івановича Сулиму. Мотря не могла бути «за Рабеленком», бо у контексті свідчення В. Кочубея йдеться про те, що за нього вийшла заміж якась перша дочка. Можливо, це і є саме Катерина, про яку веде мову у своїх дослідженнях О. Лазаревський.

У доносі В. Кочубей, згадуючи 1704 рік, пише про Мотрю як про «вторую дщерь мою, дівицю». Отже на той час одна його дочка, ще дещо старша за попередню, була незаміжня. Як дізнаємося з одного з документів, у жовтні 1708 року «пані Парасковія» проживала разом з матір’ю у Батурині.

У 1707 році «дочери меньшой» В. Кочубей дав «посаг 1000 золотих, да зятю… 1000 ефимков, 1500 червоних, серебра с 40 гривен в разных вещах». Генеральний суддя далі уточнює, що її «выдал за Чюйкевича».

Зятем його став Семен Васильович Чуйкевич, син реєнта військової канцелярії Василя Никифоровича Чуйкевича. У 1744 році йому було, за його словами, більше 70 років, а отже, у 1707 році він мав десь 35–37 років. Ймовірно, що у такому віці він одружувався вже вдруге. «Катериною називає Семен Чуйкевич першу свою дружину в «сказці» про свої служби», — зазначає О. Лазаревський. Однак це не значить, що вона обов’язково має бути Кочубеївною, як робить висновок історик.

Іван Мазепа неохоче згоджується на весілля дочки Кочубея з Семеном Чуйкевичем, навіть дав пораду генеральному судді зачекати: «Як будем з Ляхами в едности, тогда знайдется твоей дочкі жених з тоей сторонь Лядское знатний який шляхтич, который твоей фортуні доброю будет подпорою». Кочубей і Чуйкевичі на другий день після цієї розмови, 18 травня 1707 року, спішно повінчали дітей.

Далі В. Кочубей доносить: «В четверток, мая 29, приказав Его Милость, абы дочка моя, девица посватанная и звінчанная, прибыла к нему на Гончаровку у кумовство, для крещения девчини жидовки (нікотории повідают, же была уже и крещена). Там, міючи у себе дочку мою на обіді, говорил ей же: «Москва мает у кріпкую роботу взяти всю Малороссийскую Украину». Логіка підказує, що І. Мазепі не було ніякого сенсу ставати на перешкоді весілля Кочубеївни й Семена з мотивів наближення війни чи можливості вибору для неї кращих женихів. Адже B. Чуйкевич належав до його найближчих повірених. Заборона йому родичатися з генеральним суддею безглузда й абсурдна. У той же час, якщо Кочубеї віддавали за Семена Мотрю (а так воно, певно, і було), то негативна реакція на це І. Мазепи, подальше його «кумівство» цілком зрозуміле. Не міг гетьман, як людина, погодитися з вибором її батьків, намагався призупинити, відкласти небажане для нього дійство.

У 1708 році, як пізніше згадував в одному з документів C. Чуйкевич, «того ж времени и я будучи оного Кочубея зятем, за вірность монаршую, в той же справі тяжкую неволю, кайданы и много страдания терпілем от Мазепи, перве в гор. Батурині, потом — в Білой Церкві, куда также в кайданах и з великою нуждою припроважений билем».

Семен Чуйкевич управляв з 1728 року разом із Степаном Тарновським генеральною канцелярією, був призначений у числі «искусных и знатных персон» для перекладу «правных книг».