Розділ «Княгиня Дольська — політична симпатія?»

Коронний гетьман Речі Посполитої Ієронім Любомирський ще в 1702 році розпочав роботу щодо створення польсько-кримсько-турецької коаліції проти Росії. Зрозуміло, хід реалізації цієї ідеї не міг не зачепити й українського питання. Ряд документальних свідчень дає підставу стверджувати, що вже у 1703 році почалися таємні зносини з гетьманом Мазепою та його довіреними особами про роль України у цих планах. Як повідомляв з Москви австрійський посол Отто Плеєр 10 травня 1703 року, «попередньої неділі спішно прибув вершник від козацького гетьмана Мазепи з України до головного табору царського маєстату. Він привіз листи, що до нього (Мазепи) писали Огінський і Вишневецький, які радили йому, як перехитрити царя… та зі всім козацьким військом виступити проти Москви; крім того, він (вершник) приніс вістку, що до гетьмана прибуло турецьке посольство».

Стародубський полковник Михайло Миклашевський того ж року зустрічався з одним із лідерів литовсько-польських магнатів, троцьким каштеляном Михайлом Казимиром Коцєлом. Вони обговорювали майбутнє України у новому статусі, яка мала одержати такі ж «вольності», як Польща і Литовське князівство. «Речь Посполитая Украинская» у складі союзу Литви і Корони висувала б стільки сенаторів, як литовці і поляки. Шляхта, міщани, духовні особи залишалися б «при своих вольностях». Про ці таємні переговори дізналися у Москві, і Мазепа поспішив вину за них перекласти на полковника. Він навіть був знятий з посади. Але з часом гетьман задобрив його маєтностями і постарався, аби він посів попередній уряд.

Коронований у вересні 1705 року на короля Станіслав Лещинський відразу починає шукати контакту з Мазепою, аби залучити його на свій бік і використати у польських інтересах. Паралельно у цей час ішов процес укладення ним шведсько-польського договору, згідно з яким Карл ХІІ у разі поразки Росії мав повернути втрачені Польщею раніше землі, тобто Україну. 21 вересня польський король отримав від шведського міністра Піппера листа: «Ваша величність звичайно вживатиме обережності, якої для власної безпеки потребує пан Мазепа; нехай він листом чи через посла оголосить Вашій Величності щиру рішимість перейти на бік Вашої Величності. Тоді упевніть його, що будете захищати не тільки його, його особу, фортуну і честь, але й берете під захист і його друзів. Про це сповіщаю з волі короля».

До гетьмана С. Лещинський відразу послав свого агента, шляхтича Франца Вольського. Йому на руки дали інструкцію, про що говорити:

«1) Перше оголосити причину цього послання: оскільки королю відомо ще від діда свого, яку схильність до вітчизни своєї завжди мав пан Мазепа, нині ж не треба висувати вагоміші аргументи, як знаючій людині, скільки багатозбиткові для Речі Посполитої Польської є нинішні заворухи, а тому виступати на захист короля Августа — це істинно прирікати на втрату Річчю Посполитою своїх вольностей і прав.

2) Вести переговори з паном Мазепою уповноважений пан Борковський (Іван Борковський, польський полковник, рідний брат генерального обозного В. Дунін-Борковського, який помер у 1702 році. — Авт.), але оскільки до цієї справи ще далека дорога, тому було б бажано, аби на це звернення гетьман дав відповідь і висловив свої умови для шведського короля, щоб той знав, чи вирушати йому проти козаків.

3) Той же посланець вищезгаданого оголосить пану Мазепі найвищу славу, яку отримає за службу вітчизні своїй, всяку вольність, яка буде дана від маєстата та Речі Посполитої, звільнення з-під тиранського владарювання, наостанок нагородження, яке сам собі побажає.

4) Якщо ця справа звершиться благополучно і якщо посланець вищезгаданого принесе від Мазепи істинну і справжню відповідь, то король зобов’язується для вірності цього трактату отримати від шведського короля гарантію, і до нього негайно відіслати пропозиції, щоб коли він буде укладати з Москвою мирний договір, то в першому пункті значився зміст цього трактату, який укладемо.

5) Донести, що скільки війська в Україну буде потрібно, стільки й дадуть за вимогою Мазепи.

6) Через цей таємний трактат може сам пан Мазепа подати ідеї, які йому для інтересів Речі Посполитої, короля і себе самого здадуться корисними.

7) Просити дати відповідь на всякий пункт якомога пошвидше.

Дано у Варшаві, 23 вересня 1705 року, при підпису і прикладенні нашої печатки.

Станіслав, король.

Адамус Радомський, секретар палатний його королівської величності».

Мазепа надіслав її царю, а посланця залишив для допитів. Пропозиції ставленика шведського короля були цікаві, однак особа їх автора не викликала довір’я. Як повідомляв у Москву з Польщі князь Г. Долгорукий, С. Лещинський — «человек молодой и в Речи Посполитой незнатной и кредиту не имеет, что не токмо иные поляки, но которые ближние ево в Полше свойственники, ни во что ево ставят и слышать о выборе его не хотят».

Успіхи Карла ХІІ у Європі, перехід на його бік більшості польських урядовців, магнатів, водночас втрата почуття міри Петром І у використанні козацького війська, його наступ на вольності гетьманців змушували гетьмана і його оточення думати про те, як у цих реаліях не стати розмінною монетою між протиборствуючими силами. Період 1705–1707 років у житті І. Мазепи не тільки критичний, а й переломний у стосунках з російською владою. У цей час гетьман через означені вище причини стає відкритим для діалогу, переговорів з супротивною стороною Петра І. Він обережно зондує, прощупує її плани, можливості. Брутальність, нахрапистість, зверхність російської вояччини змушує його в кінці 1705 року вже по-іншому дивитися на місію Вольського. «Якого ж нам добра впред надіятися, — сказав він у наближеному колі, - за наши вірные службы, и хто ж бы был такій дурак, як я, чтоб под сее время не преклонился до противной стороны на такие пропозиции, якие Станислав Лещинский до мене прислав?».

Тоді ж він зустрічається під Дубном з рідною тіткою С. Лещинського польською княгинею Ганною Дольською, яка запросила його до Білої Криниці бути хрещеним її онуки, дочки краківського воєводи, князя Януша Вишневецького.

Ганна Дольська народилася десь між 1661–1663 рр. у родині князя Криштофа Ходоровського, львівського стольника, та Катерини Яблоновської. Чарівну освічену дівчину вже у 1676 році засватав на 30 років старший від неї князь Костянтин Вишневецький, який мав посаду белзького воєводи. Від нього вона народжує синів Януса-Антона (1678), Михайла-Сервація (1680) та дочку Франциску. Князь Костянтин здобував освіту в Краківській академії спільно з майбутнім королем Яном Собеським. Завдяки цьому молода жінка потрапляє у вищий світ Речі Посполитої.

Після десяти років подружнього життя її чоловік раптово помирає. Через три роки, у 1689 р., вона у Варшаві стає дружиною великого маршала литовського Яна-Карла Дольського, який теж був старшим за неї на 24–25 років. Важливо зазначити, що він був товаришем польського короля Яна Собеського. А оскільки у кінці 1689 р. І. Мазепа спрямував до польського двору свого таємного посланця Соломона з проханням допомогти визволити Україну від опіки Москви, то зрозуміло, що Ганна Дольська була втаємничена у деталі цієї місії, особливо, коли вона набула розголосу.