Розділ «Володимир В’ятрович За лаштунками «Волині—43» Невідома польсько-українська війна»

Під час антипольських виступів вояки, очевидно, часто виходили поза регламентовані керівництвом українського підпілля рамки. Через те з’являлися додаткові інструкції, які акцентували увагу на тому, що:

«Не вільно:

а) вбивати жінок, дітей і старців,

б) вбивати родин, мішаних з українцями,

в) вбивати людей, що не тяготіють до польщини і є властиво українцями-римокатоликами.

Треба:

а) ліквідувати сильні активні польські скупчення,

б) вдарити по польській верхівці,

в) в часі акції забирати зброю, муніцію і майно (худоба, безроги, збіжжа, особливо взуття і одіння)».

У вказівках командира УПА—Захід Василя Сидора ― «Шелеста» було регламентовано черговість проведення антипольських акцій. Насамперед повстанці повинні були нищити бойові сили ворога, далі — вживати заходів проти сексотів та активістів польського підпілля, наступним етапом ставали відплатні акції. Як і в попередньому документі, акцент було зміщено на неприпустимості вбивств жінок та дітей.

Крайовий провідник ОУН на Західноукраїнських землях Роман Кравчук 27 червня 1944 р. наголошував: «Акції мусять проходити планово. Треба, по-перше, дати листівку спеціальну до поляків, щоби вибиралися з наших земель ― визначити реченець (три до 10 днів). Опісля дбайте в цілому терені в різних пунктах. Так, щоби акцією обняти цілу область».

Така кількість регламентаційних документів свідчить, з одного боку, що керівництво українського підпілля намагалося жорстко контролювати перебіг антипольських акцій, не допускаючи самовільних виступів і повторення волинської ситуації річної давнини, з іншого — постійне повторення на неприпустимості вбивства жінок та дітей свідчить, що ці приписи порушувалися. Тож в антипольській операції у Галичині, яку почали реалізовувати від травня 1944 р., бачимо доволі чіткий механізм. Його елементами були накази вищого (крайового) рівня Проводу, їхнє уточнення у формі інструкцій на нижчому рівні, ультиматуми польському населенню, що попереджають проведення акції, та інформаційні листівки, які пояснюють завдання.

Антиукраїнські дії АК в Галичині

Великі виступи проти ворожих населених пунктів у червні 1944 р. проводили не тільки відділи УПА, а й загони польського підпілля.

Про один із них ― у селі Шоломия неподалік Львова ― читаємо в українському звіті: «10/11.6.44 р. о год. 24-ій поляки зі Старого Села, Давидова і Гончар окружили село і почали нищівну акцію, що до неї приготовлялися кілька днів. Почавши обстріл з двох сторін відділами, подалися в середину села. Крім запальних куль із крісів, почали кидати на хати запальні гранати та посипати легко запальним порохом стріхи. Село загорілось з полуденної і західної сторони. Тільки від східної сторони село було вільне. В акції брало участь около 500 чоловік, зо 7 командирами, які держали зі собою зв’язок через вершника. Мали зі собою також санітарний відділ з жіночою обслугою, яка опісля кинулась запопадливо на грабунок. Було багато порожніх возів, призначених на зрабовані речі. Напасники на руках мали білі опаски. Коло год. 2-ої малий відділ УПА з’явився на підмогу селові й напасники хутко втекли. Бандити були узброєні в скоростріли, автомати, кріси й гранатомети».

А ось як ці ж події описували польські підпільники: «Ліквідація гнізда вбивць. 11 числа цього місяця відплатний відділ близько 120 осіб зліквідував центральне скупчення банди різунів у Шоломиї. Спалено 55 господарств, здобуто 2 РКМ і 70 карабінів. Загинуло 96 гайдамаків. Як відповідь за нищення польського майна вбито 127 штук худоби. Відділ не зазнав жодних втрат. Давидів очистився. Українські родини з Давидова отримали наказ залишити місцевість. Одночасно, щоб забезпечити терен, видано такий самий наказ до кількох польських хуліганів».

Хвиля протистояння перекинулася влітку 1944 р. і на відносно спокійне до того моменту Надсяння. Однією з причин цього став наплив сюди біженців, поляків та українців, які тікали на захід перед наближенням фронту.

У червні серед українців Сяноцького повіту поширювали листівку з погрозами за підписом «Керівництво підпільної боротьби».

«В рамках відплатної акції, ― читаємо тут, ― за вигнання дикими ордами українських військ поляків з східних земель вимагаємо натомість вибратися з Сяноцької землі. Польський народ вважає вас зрадниками вітчизни, бо весь час вислуговуєтеся німецькому варварству, і то тоді, коли народ геройськи бореться з диким наїзником. Не закликаємо вас навернутися з дороги зради, а засуджуємо вас іменем польського народу на кару смерті, і справедливого вироку кари вам не уникнути».

Польсько-українська боротьба влітку 1944 р. особливо загострилася у Львові та околицях. Польські підпільники за допомогою операції «Буря» хотіли опанувати місто, щоб продемонструвати світові і особливо СРСР потужність власних сил. Таким чином вони намагалися поставити крапку в дискусії навколо східного кордону відновленої Речі Посполитої.