На початку V тис. до н. е. елементи виробничого господарства фіксуються у ранньонеолітичного керешського та буго-дністровського населення. Носії керешської культури, з’явившись приблизно на рубежі VI—V тис. до н. е. у Закарпатті, займалися раннім землеробством, а також розводили свиней, велику та дрібну рогату худобу. Буго-дністровське населення, що мешкало у південній частині сучасної лісостепової зони, запозичило навики раннього землеробства, мабуть, разом з прийомами виготовлення кераміки у носіїв культури крім Подністров’я. Не виключено, що саме тоді процес відбувався опосередковано через споріднене населення, що залишило пам’ятки дністровського варіанта буго-дністровської культури. Свій вплив, без сумніву, справили і носії культури кереш. Однак на думку більшості спеціалістів, протягом існування бугського варіанта буго-дністровської культури визначальними галузями господарства були мисливство та рибальство, які постачали основну частину м’ясної їжі[73]. По-іншому розглянути господарство неолітичних мешканців Південного Бугу дають можливість нові дослідження поселень Пугач-2, Гард-3,4 у Миколаївській області. Ці поселення існували наприкінці V — на початку IV тис. до н. е. та належать до пізнього етапу розвитку буго-дністровської культури. На думку О. П. Журавльова, у їхніх мешканців свійські тварини забезпечували біля 50 % усієї м’ясної їжі, а череда складалася з великої та дрібної рогатої худоби.
З середини V тис. до н. е. у Закарпатті з’явилися носії культури мальованої кераміки з досить розвинутим виробничим господарством. Саме тоді у Верхньому Подністров’ї та на Західній Волині розповсюджувалися групи населення з лінійно-стрічковою керамікою. Т. С. Пассек та К. К. Черниш вважали їхнє господарство землеробсько-скотарським з важливою роллю мисливства[74]. Г. Ф. Коробкова, зробивши трасологічний аналіз знарядь праці цієї культури, висловила припущення про провідну роль скотарства та мисливства при допоміжному значенні рибальства та збиральництва[75].
У середині V тис. до н. е. у степовому Приазов’ї у носіїв нижньодонської культури поряд із мисливством важливу роль відігравало скотарство з розведенням великої та дрібної рогатої худоби, а також свиней. Матеріали з поселення Ракушечний Яр свідчать, що його мешканці, можливо, займалися землеробством[76]. Населення азово-дніпровської культури у степовому Подніпров’ї також приділяло увагу скотарству та мисливству. У пізньому неоліті (остання чверть V — початок IV тис. до н. е.) носії нижньодонської та азово-дніпровської культур розводили велику та дрібну рогату худобу, у меншій мірі — свиней, коней. Про велике значення мисливства у житті пізньонеолітичного азово-дніпровського населення свідчить знахідка одношарового мисливського табору на р. Молочній біля с. Чапаївка, де при невеликій кількості археологічного матеріалу були лише кістки диких тварин, забитих у теплу пору року[77]. У першій половині IV тис. до н. е. на енеолітичному етапі розвитку основну частину м’ясної їжі азово-дніпровське населення Надпоріжжя отримувало від скотарства — від 70 до 90 %. Переважання кісток свійських тварин фіксується у відповідних шарах поселень Собачки, Середній Стіг, Семенівка, Роздольне[78].
Існують окремі труднощі при вивченні господарства сурської культури, яка досліджувалась переважно у 30—50-ті роки. За матеріалами цих досліджень, у період раннього неоліту основу життєдіяльності сурського населення складало привласнююче господарство. У першій — третій чвертях V тис. до н. е., у другому періоді розвитку культури, зафіксовано появу кісток свійського бика та собаки. Їх знайдено у житлі на поселенні № 2 Сурського острова[79]. Більш численні дані отримані для пам’яток третього пізньонеолітичного періоду сурської культури. Сурське населення Надпоріжжя розводило тоді велику дюгату худобу, у меншій мірі коней, свиней, відомі також собаки[80]. Матеріали Семенівки свідчать, що у Приазов’ї склад череди наближався до маріупольського і складався з великої рогатої худоби, коней, овець та свиней[81]. Судячи з матеріалів поселення № 3 на Сурському острові та Семенівки, продукція тваринництва забезпечувала близько 50 % м’ясної їжі. Знахідки мотик та зернотерток на поселеннях дають можливість припустити існування раннього землеробства або ускладненого збиральництва.
Наприкінці третьої чверті V тис. до н. е. навики раннього землеробства було принесено буго-дністровським населенням у Київське Подніпров’я та басейн Прип’яті. Освоєнню згаданих навиків сприяла і нова міграція буго-дністровського населення у північні райони лісостепу, що відбулася наприкінці V тис. до н. е. Однак за сучасними даними археології можна лише припускати, що роль землеробства у господарстві носіїв культур дніпро-донецької області була мінімальною при переважанні мисливства, рибальства та збиральництва. Це пов’язано з ефективністю привласнюючого господарства у лісостепу, що мав великий запас біо- та зоомаси, де періодично підступаюча аридизація не створювала таких кризових ситуацій, як це мало місце у степовій зоні.
Для дніпро-донецької області на сьогодні свійські тварини відомі лише на пам’ятках кінця V — першої половини IV тис. До н. е. — Бузьки, нижній шар Лизогубівки. Києво-черкаські мешканці Бузьків розводили нечисленну велику та дрібну рогату худобу, свиней, а також утримували собак. Але основну частину м’ясної їжі їм давало мисливство, про що свідчать 74 % усіх особин, які належали диким видам тварин. На пам’ятках лизогубівської культури знайдено зернотерки, мотики та палки-копачки, які за В. І. Непріною, репрезентують існування раннього землеробства[82]. Займаючись здебільшого мисливством та рибальством, це населення мало нечисленну свійську велику рогату худобу та собак.
Привласнюючі форми господарства з переважанням мисливства, що доповнюються рибальством та збиральництвом, були основами існування гірсько-кримського населення та носіїв культури ямково-гребінцевої кераміки.
Раннє землеробство у неолітичний час на території України достеменно зафіксоване на багатьох пам’ятках вищезгаданих культур степової та лісостепової зон (керешській, буго-дністровській, культур мальованої та лінійно-стрічкової кераміки, а також культур дніпро-донецької області). Існування землеробства можно припустити у нижньодонського та сурського населення. Однак, за наявними даними, у жодної з груп неолітичних мешканців України воно не визначало способу життя.
Найбільшу роль землеробство відігравало у носіїв культури кереш, мальованої та лінійно-стрічкової керамік. У буго-дністровського та нижньодонського населення воно було лише другорядним укладом, поступаючись, у першому випадку, мисливству та рибальству, у другому — скотарству та мисливству. Без сумніву, ще менший внесок в раціон вносило землеробство у носіїв культур дніпро-донецької області, спосіб життя яких визначався привласнюючими формами господарства.
Землю обробляли мотиками, тому заселяли легкі, насамперед лесові ґрунти. На думку В. М. Даниленка, однією з причин розташування поселень буго-дністровської культури в районі порогів та на островах було більш швидке, ніж в інших місцях, утворення там площин родючих ґрунтів[83]. Носії керешської та буго-дністровської культур робили наконечники мотик із кістки та рогу (рис. 35), лінійно-стрічкової, дніпро-донецької та сурської — з рогу оленя. Населення з мальованою керамікою використовувало прямокутні наконечники мотик, виготовлені з пісковику або туфіту.
Рис. 35. Мотики для обробки землі. Неоліт.
За доби неоліту вирощувалися різні культурні рослини. Носії культури мальованої кераміки сіяли пшеницю — одно- та двозернянку, ячмінь, просо, овес, горох. Населення з лінійно-стрічковою керамікою вирощувало крім цих культур ще еммер та спельту. Буго-дністровське населення культивувало ті самі рослини, що й лінійно-стрічковики, за винятком проса. Для мешканців Київщини відомі поки що лише знахідки ячменю. Носії волинської культури дніпро-донецької області вирощували також пшеницю — одно- та двозернянку, просо та горох[84].
Урожай за доби неоліту збирали за допомогою серпів та жниварських ножів (рис. 36), що мали кістяну оправу та збірне лезо з крем’яних вкладенів. Отримане зерно носії культур мальованої та лінійно-стрічкової керамік зберігали у господарчих ямах, які були розташовані поруч із житлами. Муку отримували за допомогою зернотерок та розтирачів (рис. 37) із твердих порід каменю.
Рис. 36. Жниварські серп ( ) та ніж (2). Кістка, кремінь. Неоліт.
Рис. 37. Зернотерки та розтирач. Неоліт.
За розрахунками дослідників, ранні землероби могли отримувати високі врожаї, що не поступалися середньовічним. До того часу, поки щільність населення була невелика, а вільних земель було багато, землеробство мало екстенсивний характер і не спостерігалося спроб штучно підвищувати родючість ґрунтів. Ділянки після кількох років використання полишалися на значний термін. Однак час користування землею вже тоді міг бути подовжений внесенням добрив (покидьків їжі, екскрементів, а при розвинутому скотарстві — кізяків) або ж випасом по стерні. Але за всіх умов існування поселень було відносно короткочасним, що, мабуть, зумовлювалося зростанням населення, нездатністю боротися з бур’янами, а також потребами інших видів господарства.
Скотарство, нарівні з землеробством, особливо було розвинуте у носіїв культури кереш, мальованої та лінійно-стрічкової керамік. Вони розводили велику та дрібну рогату худобу, свиней, що використовувалося для отримання як м’яса, так і молочних продуктів, про що свідчать знахідки ситечок та цідил-друшляків. Заняття цими видами господарства ставило проблему охорони насаджень від свійських тварин, тому населенню доводилося огороджувати поле або вигонити худобу на пасовиська під наглядом пастухів.
Скотарство особливо було розвинуте у степовому Приазов’ї та Подніпров’ї у другій половині V — на початку IV тис. до н. е. Носії нижньодонської та азово-дніпровської культур розводили велику рогату худобу, у Приазов’ї — овець, у Надпоріжжі — кіз[85], менше — свиней. Саме на поселеннях маріупольської області в Україні, що датуються останньою чвертю V — початком IV тис. до н. е., зафіксовано найраніші знахідки кісток свійського коня. На думку І. Г. Підоплічка, кістки коня з азово-дніпровських поселень Собачки та нижнього шару Середнього Стогу належали свійським особинам. Ніякої різниці між залишками коней з таких неолітичних поселень, як Семенівка, Старобельське та Підгоровка, і навіть конями скіфського та античного часу не знайшов і О. П. Журавльов. Саме це дає можливість припустити доместикацію коня у степовій Україні вже у другій половині V тис. до н. е. Можна погодитися з дослідниками, які вважають, що коня приручили носії культур маріупольської області. Однак поки що неможливо впевнено визначати конярство як основну галузь господарства маріупольців, як це намагаються зробити деякі дослідники[86]. Сучасні визначення остеологічних матеріалів пам’яток Приазов’я та Подніпров’я нечисленні, що не дає змоги зробити висновки про спеціалізацію скотарства азово-дніпровського та нижньодонського населення.
Важливу роль скотарство відігравало також у господарстві сурського населення в останній чверті V — на початку IV тис. до н. е., склад череди якого наближався до маріупольського. Те саме можна сказати і про господарство пізньонеолітичного населення Східної України, синкретична матеріальна культура якого поєднувала риси донецьких, сурських та нижньодонських традицій. Згідно з визначеннями О. П. Журавльова, склад його череди включав велику й дрібну рогату худобу та, можливо, свійського коня.
Загалом степові райони України були сприятливі для раннього скотарства. Багата видами степова рослинність давала широкий асортимент кормів. Оскільки степ вегетує довго, з квітня по жовтень, то весь теплий період року є свіжі корми. Особливі скелетні якості степового травостою дають можливість йому, навіть відмираючи, зберігати, на відміну від лісових трав, усі свої цінні кормові якості. Це забезпечувало цілорічний випас свійських тварин, а слабке снігове покриття давало змогу їм досить легко діставати корми. Ці обставини вирішували і проблему запасів кормів на зиму та не вимагали обов’язкового стійлового утримання худоби.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Кам'яний вік“ на сторінці 38. Приємного читання.