Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Командир ДУК Андрій Стемпіцький (позивний «Летун») вважає, що бійці Добровольчого українського корпусу «надихали інших своєю сміливістю, не будучи офіційним підрозділом, і вписали героїчні сторінки в історію оборони Донецького аеропорту, показали приклад незламності, високої мотивації й готовності воювати у найскладніших умовах».

Яна Зінкевич

За версією «Барса», захисників ДАП «почали називати кіборгами після бою, коли бійцям ПС на посту “Єнот” у старому терміналі разом з іншими захисниками вдалося відбити атаку омського спецназу».

Розповіді учасників боїв за аеропорт «Донецьк» згруповано у розділи, що відповідають періодам оборони ДАП. У окремий розділ винесені інтерв’ю з людьми, які не лише презентують певні умовні групи учасників подій (боєць, генерал, капелан, волонтер, журналіст, доброволець-майданівець), а й дають узагальнюючі характеристики оборони Донецького аеропорту.

Деякі думки цих учасників подій збігаються із висновками військових експертів та безпекових аналітиків України, Росії, США та Канади, що містяться у розділі «Коментарі».

Уже з перших інтерв’ю стало очевидно, що розповіді людей про те, що вони бачили на власні очі, відчули на дотик, пережили психологічно й фізично, попри свою «об’єктивну суб’єктивність», мають велике значення для розуміння подій. Деталі з оповіді одного учасника доповнюють лаконічну розповідь іншого, суха інформаційна канва обростає візерунками емоцій, збіги підштовхують висновки, і врешті з’являються відповіді на ключові запитання: що і чому захищали кіборги у ДАП усі 242 дні.

---

Розповіді захисників Донецького аеропорту

---

---

Квітень—серпень

---

«Сепаратисти прикривалися цивільними і нам не дозволяли стріляти», — спецпризначенець

Олександр, боєць 3-го полку спеціального призначення ЗСУ, тримав оборону Донецького аеропорту п’ять місяців: з квітня до вересня 2014 року. Він розповідає, як охорона аеропорту впустила бойовиків, як сепаратисти вмовляли здати летовище без бою, а також про подолання психологічного бар’єру першого бою, подвиг водіїв підрозділу і вбивчий вплив російської пропаганди:

— Шостого квітня ми були на казарменому положенні. Увечері нам сказали збиратися, видали боєприпаси, зброю, необхідні речі. Ми повантажилися на «Урали» і поїхали до Кривого Рогу. Там сіли на літак, пам’ятаю його бортовий номер — 413-й. Потім його збили у Луганському аеропорту.

Ми не знали, куди летимо, доки не прочитали через ілюмінатори слово «Донецьк» на аеропорту. Коли ми увійшли, нас одразу розмістили, але у новий термінал не пустили: мовляв, там люди.

Наступного дня я повідомив сім’ю, що перебуваю в Донецьку. На той період там було тихо, тому рідні особливо не хвилювалися.

Новий термінал Донецького аеропорту під час проведення Євро-2012

Ми взагалі охороняли бюлетені. За день до того прилетів літак із бюлетенями, — здається, 15 тон їх привезли, — вивантажили й склали в ангарі. Наше завдання було охороняти ті бюлетені, адже планували, що вибори у Донецьку пройдуть. Відповідно у день голосування з дозволу наших старших до нас мали під’їжджати машини, вантажитися та їхати на дільниці.

Декілька машин — здається, три легкових машини — приїхали і трохи взяли бюлетенів. Це була якась незначна кількість, якісь крихти з того, що було… І все.

Пам’ятаю, після всього ми ходили по аеропорту і натикалися на написи: «Дільниця така, дільниця така». Це працівники аеропорту планували розміщувати дільниці, понатягували нитки з папірцями. Та не так сталося...

Перший штурм

— Усе змінилося одразу після виборів — з неділі на понеділок 26 травня відбувся перший штурм. За день до цього, о 10-й годині вечора, сепаратисти намагалися провести розвідку, під’їхали до нас майже впритул і зайняли позиції. Ані вони, ані ми вогонь не відкривали. Вони постояли та поїхали.

Український боєць оглядає у бінокль околиці аеропорту. Кадр з фільму «Ніхто, крім нас»

Наступного дня ми розділилися: половина перебувала на постах, половина відпочивала. Я був на посту. До нас під’їхали і сказали: «У нас гості». Ніхто з нас до пуття не розумів, у що це може вилитися, що робити і як себе поводити. Відверто скажу: стало страшно.

Сепаратисти психологічно тиснули на нас: зайняли вищу домінуючу точку, розгорнули там зброю. Без перешкод зайшли до нового термінала — охорона опору не чинила, хоча мала автоматичну зброю.

Перед цим нам заборонили там перебувати: сказали, що озброєні люди не потрібні, не варто лякати людей — тоді літаки літали. А сепаратистів, по суті, вони просто впустили.