Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Шахіда Якуб, журналіст «Настоящего времени» — спільного проекту Голосу Америки та Радіо Свобода, — працюючи над документальним фільмом про останні дні оборони Донецького аеропорту («Аэропорт Донецк»), записала кількох сепаратистів та бойовиків.

Один із них, формально громадянин України, житель Донеччини, колишній афганець, учасник операції з захоплення Слов’янська з позивним «Душман», так пояснює свою участь у боях: «Людина дає присягу одну — батьківщині. Я її дав — Радянському Союзу. Земля у нас одна, я не міг її ділити. Ну, так і вийшло. Я знаходжусь на своїй батьківщині — на Донбасі».

«Душман» каже, що спочатку воював у Слов’янську, а потім став інструктором, погодившись на пропозицію командира батальйону «Восток» Ходаковського:

«Двадцять п’ятого травня 2014 був виїзд батальйону “Восток” з площі Леніна. Я з Ходаковським зустрівся. Операція мала бути блискавичною, за даними, все мало складатися добре. В аеропорту стояв кіровоградський спецназ, і ми мали їм поставити ультиматум, щоб вони пішли. Ніхто не думав, що восьмимільярдний проект буде настільки знищений», — розповів сепаратист.

За його словами, «вночі в аеропорт пішла група російських добровольців — група “Іскра”, група Чеченської республіки і наша слов’янська група. Групи були підготовлені, але у нас не вистачало протиповітряного озброєння. Єдине, що з важкого було, — це АГС-17 (станковий автоматичний гранатомет. — Ред.) і два боєкомплекти до нього. Нам відкрили карткою пожежний вхід».

«Душман» пояснює, що усі були впевнені, що ворог «подивиться на нашу силу й покине територію аеропорту», але сталося інше. Він каже, що, перебуваючи на даху, побачив вертольоти і літаки й скомандував усім спускатися вниз. «Нас почали обстрілювати, але ховатися в аеропорту було ніде, бо там “глухих” приміщень майже немає, а відходити у поле було б просто самогубством».

Коли до шостої вечора уже були поранені та убиті, то, за словами «Душмана», вирішили підігнати «КамАЗи» й виїжджати з аеропорту. В один «КамАЗ» повантажили поранених і сіли самі, а в інший завантажилася група «Іскра».

«Я йому казав не садити людей в одну машину. Це були добровольці з Російської Федерації, хороші хлопці. Їхній “КамАЗ” був обстріляний з гранатометів і стрілецької зброї, повністю вся група загинула. З урахуванням того, що розстріляли два “КамАЗи”, десь біля 50 людей загинули», — стверджує «Душман».

Серед тих, кого записала Шахіда Якуб, є й громадянин Росії Арсеній Павлов із позивним «Моторола», внесений у перелік осіб, яким заборонено в’їжджати на територію Євросоюзу.

«Моторола» розповів, що приїхав до України «защищать русских», бо на Майдані — «фашисти», а у нього ще «після Осетії й після деяких чеченських подій, коли там ловили українців у Чечні, негатив був до України». Про себе «Моторола» каже, що був військовим, «чотири з половиною роки прослужив у російській армії, з них три роки у морській піхоті й рік та сім місяців у спецназі ГРУ».

Зі слів «Мотороли», «його люди зі “Спарти”, люди Гіві у взаємодії з людьми “Сомалі”, “Пятнашки” й Російської православної армії могли за тиждень зачистити аеропорт повністю», але завадили Мінські домовленості.

«Вони просто жили там, поки нам не дали наказ взяти їх штурмом», — каже він про захисників Донецького аеропорту.

Ватажок бойовиків каже, що «українські й російські ЗМІ роздули з цього таку епопею, прямо “куликовську битву” зробили, а насправді ми просто виконали завдання — взяли під контроль будівлю».

«Моторола» наголошує, що кіборги утримували невелику частинку термінала, і, якби йому дозволили, він «прямо там би їх спалив». Але при цьому бойовик заперечує, що його люди використали газ проти захисників ДАП і в свою чергу перекладає відповідальність за хімічну атаку на український Генштаб.

«Ну звідки у нас газ? Який? Пропан-бутан? Це їхнє керівництво не пожаліло їх. Спочатку використало проти них “гради”, “урагани”, загнало їх у кут, а потім хотіло їх знищити як свідків. Тож вони використали газ. Вони їх там весь час методично знищували», — каже бойовик.

Так само «Моторола» заперечує, що убивав полонених, зокрема захисника ДАП колишнього миротворця ООН Ігоря Брановицького.

«Я полонених не розстрілюю. Це не моє завдання. Прийде час, прийдуть люди, які їх розстріляють. Я навіть не знаю, про кого ви говорите. Для мене вони були всі один на одного схожі», — стверджує Арсеній Павлов.

Попри це моніторингова група Amnesty International повідомляє, що має інформацію про свідків, які бачили, як Павлов убив полоненого кіборга Брановицького.

Ідеться про це й у кількох спогадах бійців, надрукованих у цій книжці.

Як збирали матеріали для книги