Розділ «Частина третя ПОЧАТОК «ЗБИРАННЯ ЗЕМЛІ РОСІЙСЬКОЇ»»

Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1

Надалі в часи небезпеки втікатиме з Москви кожен московський князь, аж до Івана Грозного. Боягузтво в московських Рюриковичів хронічне. А ось те, що Димитрій втік у Кострому, «бажаючи зібрати там більше війська», звичайна брехня. Кострома була глухою, загубленою в лісах глибинкою Московського улусу. Цю думку незабаром простежимо і в М. М. Карамзіна. Але не може майбутній «помазаник» злякатися та втекти. Тому й намагається «писар історії» виправдати Димитрія Московського.

Карамзін із лакейською відданістю виправдовує князя, однак таврує за те ж діяння митрополита. Давня двоїста мірка, для своїх і для чужих!

«Сам Митрополит Кіпріан виїхав зі столиці в Твер, віддаючи перевагу власній безпеці перед обов'язком церковного Пастиря, він був іноплемінник! Хвилювання тривало, народ, залишений Государем і Митрополитом, втрачав час у голосних суперечках і не мав довіри до Бояр» [1, том V, с. 46].

Втекли обидва, і М. М. Карамзін в останньому реченні визнає цей факт, але, з презирством засудивши митрополита Кіпріана, який, до речі, не зобов'язаний займатися військовими справами (іноплемінник, присланий Константинополем! — В. Б.), виправдав свого князя-великороса, який, власне, і мусив очолити оборону Москви. Бачте — «князь відійшов», він чистий перед Богом і перед совістю! Як це не гірко, але у «великоросів» саме такий стандарт. Тут іншого не буває.

Хто, гадаєте, 1382 року очолив оборону Москви? Виявляється, «… з'явився гідний Воєвода, юний Князь Литовський на ім'я Остей, внук Ольгерда… Розумом своїм і великодушністю, такими важливими в момент небезпеки, він відновив порядок, заспокоїв серця, підбадьорив слабких» [1, том V, с. 46].

Поява на чолі оборони Москви Литовського князя розвіяла ще один міф російської історії — міф про єдність князя і «російського народу». Князь був сторонньою людиною. 1382 року він правив, тільки спираючись на монголо-татарський ярлик. Міг просто втекти у важку хвилину, як Димитрій Донський.

Варто також пам'ятати — Литва, на противагу Москві, ніколи не підкорялася Орді, навіть програючи окремі битви, не платила татаро-монголам данину, як це робили московити протягом сотень років. Через те Московія люто ненавиділа Литву та Україну, які не схилили голови перед Золотою Ордою. Велике Литовсько-Руське князівство, до якого входили народи Литви, України і Білорусії, було завжди тією скалкою в оці, яка нагадувала Московії про майже трьохсотлітнє приниження перед татаро-монгольськими зайдами.

На жаль, Москва і того разу була упокорена, знищена та спалена. Юний Литовський князь Остей загинув, захищаючи Москву. Князь Димитрій Донський відсидівся з родиною в далекій лісовій глухомані, очікуючи в страху, чи не розшукує його Тохтамиш.

Все-таки вижив! І навіть «святим» став згодом!

Така доля Москви 1382 року, через два роки після Куликовської битви.

«… Якими словами, — мовлять Літописці, — зобразимо тодішній вигляд Москви? Ця багатолюдна столиця була колись багата і славна, за один день загинула її краса, залишилися тільки дим, попіл, земля закривавлена, трупи і порожні, обгорілі церкви. Жахливе мовчання смерті переривалося тільки глухим стогоном поодиноких страждальців, посічених шаблями Татар, але ще не позбавлених життя…».

«Військо Тохтамиша пройшло по всьому Великому Князівству (про монархію, виявляється, і гадки нема! — В. Б.). Володимир, Звенигород, Юр'єв, Можайськ, Дмитрів пізнали долю Москви» [1, том V, с. 48–49].

На сцені з'являється й князь Димитрій. Татари ж бо пішли!

«Тохтамиш покинув нарешті Росію (автор веде мову про Московію. — В. Б.)…

З якою скорботою Димитрій і Князь Володимир Андрійович, приїхавши зі своїми Боярами в Москву, побачили її холодне попелище і звідали всі нещастя, які пережила батьківщина, такі неочікуваніпісля щасливої Донської битви!

«Батьки наші, — говорили зони, проливаючи сльози, — не перемагали Татар, але були щасливіші, ніж ми» [1, том V, с. 49].

Зібрати військо Димитрій забув. Та й звідки б воно взялося в лісовій глухомані. Прибув тільки зі своїми боярами. Де вже тут до війська, коли, за М. М. Карамзіним, лише в Москві «погребли мертвих» на «300 рублів» — 24 тисячі людей, не враховуючи тих, що заживо згоріли, потонули або були забрані Тохтамишем в рабство. За мінімальними підрахунками, зруйноване князівство втратило 1382 року понад 100 тисяч людей. Величезні втрати на ті далекі часи!

Цікаво, що татари не пробачили Мамаєві Куликовської поразки: вбили його. А боягуз, який втік від підданих і спричинив на свою землю страшну навалу, згодом був прозваний «Донським» та приєднаний до святих!

Князь Димитрій Іванович і далі випрошував у Золотої Орди «ярлик» на московське князювання. Коло замкнулося.

Аби завершити розмову про цього московського князя, подам такі слова М. М. Карамзіна, які підсумували служіння Димитрія Московії:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя ПОЧАТОК «ЗБИРАННЯ ЗЕМЛІ РОСІЙСЬКОЇ»“ на сторінці 17. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи