Розділ «Жайме Лернер Акупунктура міста»

До нас підійшов якийсь чоловік, узяв мене за руку і повів до прибудови. «Франко, Франко Жіґліо». І Франко відчиняє вікно.

У хорошому місті можна знайти людину, лише тричі вигукнувши її ім’я.

Навряд чи є красивіша історія про місце зустрічі, ніж історія Хатіко з Токіо.

Хатіко — акітський собака, який у 1920-х роках належав професору Токійського університету (колишнього Імператорського університету). Щодня Хатіко проводжав свого господаря, професора Ейзабуро Уено, до станції Сібуя, де той сідав на поїзд, щоб їхати на роботу. Щодня, о третій годині пополудні, Хатіко повертався на станцію і чекав на повернення господаря.

21 травня 1925 року професор Уено помер в університеті від серцевого нападу. Відтоді, протягом майже дев’яти років, Хатіко й далі щодня приходив на станцію, очікуючи друга, який уже ніколи не повернеться. 7 березня 1934 року Хатіко помер на тому місці, де завжди чекав на професора.

Історія Хатіко сколихнула все місто, і за місяць після смерті собаки на його честь при вході на станцію Сібуя поставили скульптуру пса. Цю бронзову статую, дев’яносто один сантиметр заввишки, спроектував Теру Андо. Протягом Другої світової війни всі скульптури було вилучено і переплавлено для виробництва зброї. Така ж доля спіткала і статую Хатіко. 1948-го Такеші Андо, синові автора статуї Хатіко, доручено створити точну копію батькової роботи, щоб її потім встановити на місце попередньої. Опудало Хатіко зберігається в Науково-природничому музеї в Токіо.

Про життя собаки видали книжку, а згодом створили фільм «Історія Хатіко». Туристи, опиняючись на станції Сібуя, можуть купити в місцевій крамниці сувеніри, присвячені історії собаки. Барвиста мозаїка із зображенням акітського собаки красується на стіні поряд зі станцією.

7 березня щороку відбувається фестиваль Хатіко, створений на честь собачої вірності. І протягом десятків років статуя Хатіко є основним місцем зустрічей у Токіо. Будь-якого часу доби там завжди хтось стоятиме і позиратиме на годинник, очікуючи друга.

Присутність генія

Присутність того чи того генія визначає життя багатьох міст світу.

Особливо італійські міста пишаються незліченною кількістю митців Ренесансу, як-от Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Тиціан, Ботічеллі.

Але жодне місто не відчуває присутності руки генія так яскраво, як Барселона. Творів Ґауді у Барселоні не так уже й багато. Це Парк Ґуель, Будинок Міла, Храм Святого Сімейства, Будинок Батйо, Будинок Бісенс.

Одначе Барселона дихає цим митцем, здається, рука Ґауді відчувається у всьому, навіть у творах, що не мають нічого спільного з його творчістю. Хоча мій улюблений митець Барселони це, все-таки, Луїс Доменек-і-Монтанер.

Так і у Ріо-де-Жанейро багато що є результатом творчості Оскара Німеєра. Соціальний державний заклад «Обра ду Берсо», будівля Міністерства освіти, Музей сучасного мистецтва в Нітерої. Так само, як Барселона — це Ґауді, так Ріо-де-Жанейро — це Оскар Німеєр. Також це Міллор, Вінісіус де Мораес, Антоніо Карлос Жобім, Картола, Бурле-Маркс.

Чимало робіт Оскара Німеєра є у Пампульї. Проте митець є душею саме Белу-Орізонті.

Душа міста Курітіби це Поті, Порту-Алеґрі — Маріо Кінтана, Баійї — Каймі, Сен-Жіль — Каетану.

Можна спробувати раціоналізувати будь-яке місто, але присутність генія доконечна.

Міста потребують усього. Але дуже важливо усвідомлювати необхідність у них генія.

Ринки і вуличні ярмарки

Чому ринки так приваблюють людей? На це запитання є безліч відповідей: нам подобається спостерігати одне за одним; ринок такий же старий, як і саме місто; людям приємно бачити, що навколо всі перейняті тим же, що і вони; нам до вподоби вигляд харчів і те, як їх готують на продаж і обробляють.